Перелом у ході 2 світової війни

Перелом у ході 2 світової війни thumbnail

Період корінного перелому – це радикальна зміна сил в ході Великої Вітчизняної війни, яка характеризується переходом ініціативи в руки СРСР і радянської армії, а також різким зростанням військово-економічного становища Радянського Союзу у світі.

У перший період Великої Вітчизняної війни ініціатива повністю належала Гітлеру і фашистській Німеччині. Цьому сприяло відразу декілька чинників:

  • по-перше, Німеччина володіла величезною військовою і промисловою потужністю, завдяки чому її армія була більш численна, а військова техніка сучасніша;
  • по-друге, успіху Гітлера сильно сприяв фактор раптовості – напад на СРСР хоч і не був повністю несподіваним для радянського командування, він все ж застал радянську армію зненацька, через що вона не змогла ретельно підготуватися і надати гідну відсіч навіть на власних територіях.

Уже в перші два роки війни Гітлеру і союзникам вдалося захопити Україну, Білорусь, взяти в блокаду Ленінград і впритул підійти до Москви.

Радянська армія в цей період терпіла одну поразку за іншою.

Однак довго переваги Гітлера тривати не могла, і велика сталінградська битва поклала початок корінного перелому в ході Великої Вітчизняної і Другої Світової війни.

Зміст корінного перелому

  • Стратегічна ініціатива перейшла від Німеччини до СРСР. Німці втратили свою перевагу у війні, Червона Армія почала контрнаступ, і Німеччина з нападника перетворилася в обороняючого, поступово відступаючи назад до кордонів;
  • Підйом економіки і військової промисловості, вся промисловість СРСР за наказом Сталіна була спрямована на те, щоб забезпечувати потреби фронту. Це дозволило в короткі терміни повністю переоснастити радянську армію, давши їй перевагу над противником;
  • Якісні зміни на світовій арені також були досягнуті завдяки почавшомуся контрнаступу Радянського Союзу.

Хід корінного перелому

У 1942 році взимку радянське командування зробило декілька спроб перехопити ініціативу і почати контрнаступ, проте і зимове і весняне настання були невдалими – німці все ще повністю володіли ситуацією, а радянські війська втрачали все більші території. В цей же період Німеччина отримала серйозне підкріплення, що тільки посилило її міць.

В кінці червня 1942 німці почали наступати на півдні з боку Сталінграда, де розгорнулися протяжні і дуже жорстокі бої за місто.

Сталін, бачачи ситуацію, видав знаменитий наказ «Ні кроку назад», в якому говорив про те, що місто не повинно бути взято ні в якому разі. Необхідно було організувати оборону, ніж радянське командування і зайнялося, перекинувши до Сталінграда всі сили. Битва за місто тривала кілька місяців, однак взяти Сталінград німцям так і не вдалося, незважаючи на величезні втрати з боку радянської армії.

Початок корінного перелому був покладений в другий період Сталінградської битви разом з операцією «Уран», згідно з якою планувалося об’єднати кілька радянських фронтів і взяти з їх допомогою німецьку армію в кільце, змушуючи її капітулювати, або ж просто знищити противника. Керували операцією генерали

  • Г. К. Жуков;
  • А. М. Василевський.

23 листопада німці були повністю оточені, а до 2 лютого знищені. Сталінградська битва закінчилася тріумфальною перемогою Радянського Союзу.

З цього моменту стратегічна ініціатива перейшла до СРСР, на фронт почала активно надходити нова зброя і обмундирування, що в короткі терміни забезпечило технічну перевагу. Взимку-навесні 1943 року СРСР зміцнив свою позицію, відвоювавши Ленінград і почавши наступ на Кавказі і Доні.

Остаточний перелом стався разом з битвою на Курській дузі (5 липня – 23 серпня 1943 року). На початку року німцям вдалося домогтися певних успіхів на південному напрямку, тому командування прийняло рішення почати наступальну операцію на Курському виступі, щоб знову перехопити ініціативу в свої руки. 12 липня відбулася найбільша танкова битва, яка закінчилася повним розгромом німецької армії. Радянський Союз зміг відвоювати Білгород, Орел і Харків, а також нанести серйозні втрати армії Гітлера.

Битва на Курській дузі стала останнім етапом корінного перелому. З цього моменту і до самого закінчення війни ініціатива більше ніколи не переходила в руки Німеччини. Радянський Союз зміг не тільки відвоювати власні території, а й дійти до Берліна.

Читайте также:  Что будет если не шинировать челюсть при переломе

Підсумки і значення корінного перелому

Важко переоцінити значення корінного перелому для Великої Вітчизняної війни. Радянський Союз зміг повернути свої території, звільнити військовополонених і назавжди перехопити військову ініціативу в свої руки, впевнено знищуючи армії противника.

Перехід ініціативи у війні до СРСР позначився також і на ході всієї Другої Світової війни.

Після поразки під Сталінградом в Німеччині вперше за весь час війни було оголошено триденний траур, що стало знаком для союзних європейських військ, які переконалися в тому, що гегемонія Гітлера може бути повалена, а сам він знищений.

Доказом того, що перелом відбувся, стала Тегеранська конференція, на якій зібралися в 1943 році глави СРСР, США і Великобританії. На конференції обговорювалися питання відкриття другого європейського фронту, і стратегія по боротьбі з Гітлером.

Фактично, період корінного перелому став початкомпадіння гітлерівської імперії.

Источник

Запитання 1

Вкажіть, яка битва на радянсько-німецькому фронті стала початком докорінного перелому в ході Другої світової війни

варіанти відповідей

битва на Орловсько-Курській дузі

Запитання 2

Вкажіть ім*я першого в історії Німеччини фельдмаршала, що потрапив до полону

варіанти відповідей

Запитання 3

Вкажіть події Другої світової війни, що відбулися в 1943 році

варіанти відповідей

напад Японії на Перл-Гарбор

битва на Орловсько-Курській дузі

Корсунь-Шевченківська битва

Запитання 4

Вкажіть, який політичний діяч очолював «Республіку Сало»

варіанти відповідей

Запитання 5

Виберіть країни, що були активними членами антигітлерівської коаліції

варіанти відповідей

Запитання 6

Вкажіть, що значає поняття «Корінний перелом у ході Другої світової війни»

варіанти відповідей

остаточний перехід стратегічної ініціативи до країн антигітлерівської коаліції

призупинення наступальних дій Німеччини та її союзників

досягнення країнами Антигітлерівської коаліції чисельної переваги над Німеччиною та її союзниками

вичерпання людських і матеріальних ресурсів Німеччини

Запитання 7

Вкажіть у якій відповіді, відповідність між подіями та наслідками, записана вірно

Події:

1. висадка англо-американських військ на Сицилії

2. битва поблизу Ель-Аламейна

3. битва в затоці Лейте

4. Київська операція

Наслідки:

А. масове знищення «чорної піхоти»

Б. корінний перелом у бойових діях у Північній Африці

В. капітуляція Італії

Г. відновлення американського контролю над Філіпінами

варіанти відповідей

Запитання 8

Вкажіть термін, що означає «політичний або військовий союз держав для спільних дій»

варіанти відповідей

Запитання 9

Вкажіть дату завершення періоду перелому в ході Другої світової війни

варіанти відповідей

Запитання 10

Вкажіть поняття, що є характерним для малюнку

варіанти відповідей

Створюйте онлайн-тести
для контролю знань і залучення учнів
до активної роботи у класі та вдома

Створити тест

Источник

Сталінградська битва

Початок визволення України. З виходом німецької армії у межиріччя Дону і Волги почалися велика битва на Волзі (17 липня 1942 р.— 2 лютого 1943 р.) і битва за Кавказ (25 липня 1942 р.— 9 жовтня 1943 р.). У запеклих чотиримісячних оборонних боях радянським військам, які стікали кров’ю, вдалося вимотати противника, підірвати його моральний дух, зрештою зупинити наступ. 19 листопада під Сталінградом вони почали шквальний контрнаступ, який закінчився оточенням 330-тисячного угруповання ворожих військ. Успішно розгорталася і наступальна операція Червоної армії по вигнанню німців з Північного Кавказу.

Пліч-о-пліч з воїнами багатьох національностей у цих битвах брали участь і воїни-українці. Рядові В. С. Глущенко, Л. І. Довженко, А. I. Іващенко, М. Я. Чорноголов, Г. I. Якименко були поміж захисників «будинку Павлова» у центрі Сталінграда, що став опорним пунктом оборони 13-ї гвардійської дивізії. «Сталінградським Данко» називали рядового 883-го полку 193-ї стрілецької дивізії українця М. О. Панікахо. ЗО вересня 1942 р. при спробі підбити німецький танк пляшкою з запалювальною сумішшю пляшка спалахнула, полум’я охопило бійця. Тоді М. Панікахо вискочив з окопу і кинувся під танк, який відразу ж запалав від живого факела. Посмертно він був нагороджений щойно запровадженим орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. За участь у Сталінградській битві орденами та медалями СРСР було удостоєно шість тисяч воїнів-українців.

Читайте также:  Сроки лечения перелома ребра

Перемога радянських військ на Волзі відіграла вирішальну роль у корінному переломі в ході радянсько-німецької і взагалі другої світової воєн. Створилися умови для вигнання загарбників з України. Перші населені пункти Донбасу було визволено уже в грудні 1942 р. воїнами 1-ї гвардійської армії під командуванням генерала В. І. Кузнєцова.

«Новий порядок»

Страхітлива картина відкривалася перед очима воїнів-визволителів, які першими ступили на багатостраждальну українську землю. Те, що вчинили тут окупанти, ледь піддається опису. Відповідно до плану «Ост», розрахованого на 30 років і побудованого на «теорії» расової винятковості німецької нації, народи, що населяли СРСР, передусім росіян, українців, білорусів, передбачалося піддати масовому винищенню й відселенню на інші території, а їхню землю мали колонізувати 8—9 млн. німців. Цю бузувірську програму окупанти активно здійснювали уже в ході війни.

У планах нацистів особливе місце належало Україні, народ якої вже не раз у минулому німецькі колонізатори намагалися підкорити, прибравши до своїх рук багатющі лани й надра цієї країни. «Україна стане місцем утілення творчого духу германців»,— заявляв Еріх Кох, призначений Гітлером намісником на більшій частині України.

Услід за передовими частинами німецької армії в Україну посунули загони і установи спеціального призначення, орда нацистських чиновників, завданням яких було закути місцеве населення у кайдани «нового порядку. Жорстокість, зневага до українців як до людей нижчого гатунку були головними рисами системи німецького «управління». «Не будьте м’якими і сентиментальними» — ця вимога містилася в усіх інструкціях окупаційного апарату. Військовим чинам, навіть нижчим, надавалося право розстрілу без суду і слідства. Такі дії окупантів стають зрозумілими з визнання одного з керівників поліції безпеки і СД в Україні, який говорив, що український народ «саме своєю біологічною . плодовитістю становить постійну небезпеку для Німеччини». Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантська година. За її порушення мирних людей розстрілювали на місці. У спеціальній директиві окупаційних властей «Щодо проведення умиротворення на Україні в 1942 р.» говорилося: «У випадку виникнення сумнівів щодо правильності вибору заходів, що їх необхідно вжити, треба виходити з того, що найжорстокіші заходи і є водночас найбільш правильними».

За Україною нацисти не визнавали права на будь-яке державне існування, а її територію розглядали як «німецький простір», яким можуть правити на власний розсуд. Гітлер неодноразово підкреслював, що це є «німецька Індія, котру легко завоювати, і без великих утруднень можна нею управляти».

Частину української території було включено до рейхскомісаріату «Україна». Львівську, Дрогобицьку, Станіславську і Тернопільську області під назвою «дистрикт Галіціон» («Галичина») гітлерівські окупанти приєднали до «генерал-губернаторства», створеного на території Польщі. Під назвою «Трансністрія» до складу Румунії ввійшли Чернівецька, Ізмаїльська та Одеська області, ряд районів Вінниччини, Миколаївщини і Херсонщини. З Чернігівської, Сумської, Харківської та Луганської областей утворено «прифронтову зону», що перебувала під владою військового командування. Так було розчленовано суверенну територію Української PCP, порушено її віковічні національні кордони.

Видаючи себе за представників «нордичної» раси («раси панів»), гітлерівці називали окуповані території СРСР «німецькою Індією», а народи, що їх населяли,— «білими рабами». «України немає, ми народ панів»,— не забував нагадувати своїм підлеглим Еріх Кох. Українську націю оголосили «неповноцінною». Магазини, ресторани, перукарні обслуговували тільки окупантів та їхніх посіпак. Населенню міст, по суті, заборонялося користуватися залізничним і комунальним транспортом, електрикою, телеграфом, поштою, аптеками. На кожному кроці можна було бачити оголошення: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено» тощо.

Незмірних фізичних поневірянь і душевних мук завдала українському народові примусова праця на німецьких поневолювачів, особливо масове насильственне вивезення молоді на каторжні роботи до Німеччини. За 1942—1944 pp. у німецьке рабство забрано 2,4 млн. українських хлопців та дівчат. Тут їх на спеціальних невільницьких ринках як худобу розподіляли між бауерами та підприємствами.

Читайте также:  Чем снять боль при переломе бедра

Про становище населення України красномовно говориться у звіті за 1942 р. командуючого військами оперативного тилового району «Південь»: «Настрій у широких колах пригнічений. Справи у широких мас, принаймні в містах, йдуть значно гірше, ніж за мирного часу при більшовиках. Брак найнеобхіднішого продовольства, одягу, палива. Хоч якось придатний одяг чи меблі як єдині, що залишилися, предмети обміну протягом двох зимових періодів дедалі більше стають рідкістю. До цього необхідно додати нестерпні «ножиці» між заробітною платнею і цінами. При одних і тих же рівнях заробітної платні ціни порівняно з радянським часом зросли приблизно в 10 разів».

Насаджуючи «новий порядок», окупанти користувалися послугами і місцевих жителів, багато хто з яких свого часу були скривджені радянською владою. Такі люди шукали захисту та підтримки своїх прав у нових володарів, одержували як «благонадійні особи» посади в різних установах, «українській допоміжній поліції», призначалися бургомістрами у містах, старостами в селах.

Активну роль за умов окупаційного режиму прагнули відігравати члени Організації українських націоналістів (ОУН). Після невдалої спроби проголосити у Львові 30 червня 1941 р. самостійну українську державу ця організація остаточно розкололася. Утворилося два її крила — помірковане на чолі з А. Мельником і радикальне, кероване С. Бандерою, що почали між собою ворогувати. Бандерівці проголосили своєю метою побудову незалежної соборної України і створили власні збройні сили — Українську повстанську армію (УПА), підпільні боївки.

За рішенням бандерівського проводу ОУН у Галичині формувалися численні «похідні групи» з активістів та функціонерів організації для проведення пропагандистської роботи серед населення східної та південної України. Там було створено чимало підпільних організацій ОУН. Це викликало занепокоєння німецьких властей і репресії. Високопоставлений чиновник міністерства окупованих східних областей професор фон Грюнберг у своєму звіті про політичне становище у рейхскомісаріаті «Україна» писав (вересень 1942 р.): «Відмічається надзвичайна активність українських націоналістів. У різних містах бандерівський рух має свої опорні пункти. Зона їхньої діяльності включає два трикутники з верхівками у містах Києві—Вінниці — Полтаві і Києві — Харкові — Сталіно. Ставлення націоналістичних кіл .стає дедалі більш ворожим. У небажаній кількості прибувають до Києва у справах вермахту або як співробітники господарських організацій емігранти (тобто оунівці — авт.). Багато в чому саме вони е винуватцями загострення політичної ситуації… Бандерівський рух має багатьох * прибічників. Його керівні органи силами поліції безпеки та СД зроблено вже нешкідливими».

Бандерівське підпілля було настільки розгалужене й активне, що завдавало клопоту гестапівцям навіть на території «третього рейху». Про це повідомлялося поліцією безпеки та СД. В одному з цих документів розповідається, що гестапо провело арешти членів цих організацій у Берліні, Лейпцігу, Ганновері, Празі, Відні, Данцігу та ще 14 містах «рейху», затримавши 210 підпільників. У цьому звіті зазначається, що вони вели пропагандистську роботу і що вилучені «пропагандистські матеріали мають переважно антинімецький зміст». Висловлюється також припущення, що одну з організацій, а саме в Ной-Сандез, створив брат С. Бандери.

Метою підпілля та збройних формувань Організації українських націоналістів була боротьба за незалежну соборну Україну. Але це суперечило німецькій колоніальній політиці. На оунівців обрушилися репресії з боку німецьких каральних органів.

Хоча загальний політичний курс ОУН — УПА залишився старий і знаходив вираз у формулі «Проти імпе-ріалізмів Берліна і Москви», наближення лінії фронту до західноукраїнського терену змусило змінити тактику, і стосунки між бандерівцями та окупантами незрідка набувають характеру взаємосприяння з огляду на спільну загрозу з боку Червоної армії.

Источник