Зупинка кровотечі при переломах
Человеческий организм подвержен травмам, влекущим за собой переломы и кровотечения. Что касается кровотечений, то это серьезная травма, требующая оказания незамедлительной помощи пострадавшему. Самыми опасными считаются разрывы артерий и внутренние кровотечения, когда любое промедление чревато гибелью человека. Важно знать, как можно оказать первую помощь.
Первая помощь
Травмы могут быть разные: ожоги, падения, ушибы, колото-резаные, огнестрельные. Их результатом могут быть повреждения тканей, костей и кровеносной системы. Важно знать, какая первая помощь необходима при переломах и при кровотечениях.
Кровотечение
Организм человека состоит из сети мелких и крупных кровеносных сосудов. Порез мелкого капилляра на пальце устраняется с помощью наложения давящей повязки, которую необходимо прокапать в месте пореза зеленкой или йодом. Куда сложнее устранить венозное или артериальное кровотечение. Для этого следует соблюдать ряд правил.
- Наложить жгут выше места повреждения для остановки крови. Очень важно зафиксировать время его наложения и передать записку врачу. Остановить кровотечение можно также максимальным сгибом конечности, при котором артерии прижимаются к костям, а также при помощи пальца, наложенного на место артерии чуть выше раны.
- Порез обрабатывается перекисью водорода для удалении грязи. Края следует обработать йодом или зеленкой.
- На рану накладывается несколько слоев ваты и забинтовывается. Травмированный участок обездвиживается.
- Пострадавший доставляется в ближайшую больницу.
Внутреннее капиллярное кровотечение происходит из-за обычного ушиба или падения. Такая травма проходит сама по себе со временем и выглядит, как обычный синяк. Симптомы внутреннего артериального кровотечения: бледная кожа, большой подкожный синяк, сниженное артериальное давление и нитевидный пульс. Первая помощь заключается в приложении льда к месту предполагаемого разрыва и немедленной транспортировке пострадавшего в больницу.
Перелом
Симптомом перелома является невозможность пострадавшего пошевелить поврежденной конечностью. Перелом бывает открытый и закрытый. Открытая травма сопровождается раной, через которую можно увидеть отломки костей, ткани неравномерно разорваны, имеется кровотечение. Первым делом необходимо применить выше описанные действия для устранения крови. Единственное отличие: не допускается максимальный сгиб конечности, поэтому устранение кровотечения возможно только путем наложения кровоостанавливающего жгута выше места перелома. Дальше применяются такие же меры, как и при закрытом переломе.
В первую очередь больного необходимо полностью иммобилизовать. Делается это путем наложения шины на пострадавший участок тела. Шины могут быть импровизированные: из двух ровных палок и обычного платка. Пострадавшую конечность оставляют в позе, при которой болезненные ощущения меньше. С двух сторон прокладываются шины (они могут быть составленными из нескольких частей, чтобы описать форму тела) и закрепляются бинтами или элементами одежды.
Например, при переломе голени потребуется поместить в шину нижнюю часть ноги, а при переломе бедра иммобилизации подлежит все тело человека. Снимать верхнюю одежду для наложения шины не рекомендуется, она защитит кожный покров от неровностей самодельной шины. Для обездвиживания руки потребуется обычная косынка. Если ее нет, то можно использовать одежду или мягкую ткань, которая есть под рукой. Она обматывается на руке и краями завязывается сзади шеи, оставляя конечность в подвешенном состоянии.
Переломы сопровождаются сильными болями. Пострадавшему необходимо будет дать болеутоляющее средство, чтобы унять боль, иначе она может спровоцировать больного на движения, которые могут усугубить перелом. При перевозке в больницу следует не нарушать положение пострадавшего, даже если для этого потребуется оставить его в горизонтальном положении.
Источник
2. накладання
асептичної пов’язки;
3. (прийом
анальгетиків) при наявності бригади
швидкої допомоги введення наркотиків,
футлярна анестезія місця перелому;
4. транспортна
іммобілізація;
5. повторне
знеболення після іммобілізації;
6. у разі потреби
– штучна вентиляція легень, непрямий
масаж серця.
Транспортна
іммобілізація виконується за наступними
основними правилами:
— іммобілізацію
необхідно проводити на місці пригоди,
перекладання, перенесення потерпілого
без іммобілізації неприпустимо;
— перед іммобілізацією
необхідно введення знеболюючих засобів
( морфій, промедол);
— шину накладають
безпосередньо на одяг, якщо ж шину
доводиться накладати на голе тіло, то
під нього підкладають вату, рушник, одяг
постраждалого;
— на кінцівках
необхідно іммобілізувати два найближчих
до пошкодженого суглоба, а при травмі
бедра – всі три суглоба кінцівки;
— при закритих
переломах під час накладання шини
необхідно провести легке витягування
по вісі кінцівки за дистальну частину
руки або ноги і в такому положенні
зафіксовують кінцівки;
— при відкритих
переломах витягування недопустиме;
кінцівку фіксують в тому положенні, в
якому вона перебувала в момент травми;
— накладений на
кінцівку джгут не можна закривати
пов’язкою, яка фіксує шину;
— при переміщенні
постраждалого з накладеною транспортною
шиною необхідно, щоб помічник тримав
пошкоджену кінцівку. При неправильній
іммобілізації зміщення відламків під
час переміщення і транспортування може
перетворити закритий перелом у відкритий,
рухомими відламками можуть бути
пошкодженні життєво важливі органи –
крупні судини, нерви, головний і спинний
мозок, внутрішні органи грудей, живота,
тазу. Додаткова травма оточуючих тканин
може призвести до розвитку шоку.
Для транспортної
іммобілізації застосовують імпровізовані
( з підручного матеріалу) і стандартні
шини. Призначення шин – надавати
пошкодженій ділянці нерухомості, щоб
запобігти подальшому зміщенню відламків
і пошкодженню м’яких тканин у момент
транспортування.
Шини повинні бути
достатньої довжини, щоб фіксувати два
або три близько розміщених до пошкодження
суглоби. Їх закріплюють за допомогою
бинтів або лямок.
Як імпровізовані
шини застосовують дошку, металеві прути,
парасольку, пучки соломи, комишу, скалки
та ін..
Із стандартних
шин застосовують фіксуючі (фанерні,
дротяні, драбинні – Крамера, сітчасті,
картонні) і екстензій ні (Дітеріхса,
Томаса – Виноградова, відвідну шину
плеча ЦИТО, пневматичні, вакуумні шини).
Для іммобілізації
кінцівкам надають середньо-фізіологічного
положення: для верхньої кінцівки –
плече відводять до 50º і наперед до 30º,
згинають у ліктьовому суглобі на 90º,
пальці згинають на 60º; для нижньої
кінцівки – відводять стегно на 10º, ногу
згинають у колінному суглобі на 10-15º,
стопу – на 90º.
При накладанні
дротяних шин їх попередньо обкладають
ватою, а потім закріплюють бинтом. Шину
моделюють відповідно до згинів верхньої
кінцівки на здоровій руці, потім її
кладуть на пошкоджену руку від кінців
пальців по тильній поверхні кисті і
передпліччя, задній поверхні плеча,
ведуть вгору по надпліччю і спині до
перетину хребетної лінії. На всьому
протезі шину закріплюють спіральною
бинтовою пов’язкою.
Для фіксації
нижньої кінцівки можна користуватися
трьома шинами Крамера достатньої
довжини: одну вкладають по задній
поверхні від сідничної складки до п’яти,
де роблять згин під прямим кутом, і шину
по підошовній поверхні доводять до
пальців; другу – по внутрішній поверхні
від пахвинної зони до внутрішнього краю
стопи; третю – від пахвової западини
до зовнішнього краю стопи.
Шини Крамера
використовують також для фіксації
голови.
Іммобілізація
грудного і поперекового відділів хребта
досягають, транспортуючи потерпілих,
укладених на спину або живіт на жорстких
носилках, дошках, у кузовах автомобілів,
причепів, ін.
Картонним шинам
можна надавати потрібної форми, тому
їх накладають так само, як і дротяні.
Фанерні шини накладають на випрямлені
кінцівки.
При накладанні
екстензійних шин на нижні кінцівки
треба стати біля ніг потерпілого і
захопити пошкоджену ногу однією рукою
за п’ятку, а другою – за тил стопи і
провадити рівномірне витягування; в
цей час помічник притримує потерпілого
за таз.
Шина Дітеріхса
складається з двох подвійних (зовнішньої
і внутрішньої) пересувних планок
(костелів) різної довжини, дерев’яної
підставки під стопу для витягування
(підступник, «підошва») і палички –
закрутки з шнуром. Шину накладають так:
підступник прикладають гладкою поверхнею
до підошовної поверхні стопи, його
утримує помічник і прибинтовує
вісімкоподібною пов’язкою, особливо
міцно в зоні гомілковостопного суглоба.
Потім внутрішній, короткий, костиль
вставляють дистальним кінцем у внутрішню
скобу дротяної палки, закріпленої на
підступнику, так, щоб її кінець вийшов
з підстопника на 10 – 15 см.. Планку
розсувають на таку довжину, щоб
проксимальна частина своїм надкостиликом
упиралась у пахвину зону, але не дуже
щільно, щоб не здавити стегнові судини
і не порушити кровообігу та не спричинити
змертвіння кінцівки. Щоб запобігти
зізковзуваню планки в момент витягування.
У бічні отвори їх вставляють цвях –
шпеник.
Зовнішній, довгий,
костиль вставляють дистальним кінцем
у зовнішню дротяну скобу підступника.
Відсувають його від стопи на 10 – 15 см.
і кінець вставляють у рамку металевої
окантовки поперечної дощечки і внутрішньої
планки. Розсувають планки на таку
довжину, щоб верхня планка своїм
костиликом упиралась в пахвову западину,
і фіксують вставлення цвяха – шпеника
в отвори планок. Між шиною і кістковими
виступами (кісточки виростки, вертел)
підкладають вату.
Після цього
переходять до витягування. Шнур,
прикріплений на плечиках дротяної рамки
підступника, проводять в отвір поперечної
дощечки внутрішнього костиля. Паличкою
– закруткою виконують витягування,
скручуючи шнур, і закріплюють закрутку.
Після цього закріплюють шину за верхні
прорізи – щілини верхньої планки
зовнішнього костиля, обводять навколо
грудної клітки і застібують у зоні
протилежного надпліччя. Другу лямку
вставляють у нижні прорізи – щілини
верхньої планки зовнішнього костиля,
і закріплюють навколо тулуба. Третю
лямку проводять у прорізи щілини верхньої
планки внутрішнього костиля і закріплюють
навколо стегна. На закінчення накладають
спіральну пов’язку на всю кінцівку від
гомілковостопного суглоба до паху. Якщо
лямок немає, то шину на всьому протязі
закріплюють бинтовою пов’язкою.
Відвідну шину ЦИТО
прикладають до бічної поверхні грудної
клітки так, щоб її верхній край упирався
в пахвову ямку, і фіксують верхнім
ременем через надпліччя здорової
сторони, а нижнім – навколо грудної
клітки.
Плече в положенні
відведення на 50º і повернуте наперед
на 30º укладають на горизонтальну планку,
закріплену вертикальною розпіркою і
фіксовану в такому положенні гвинтом
передпліччя вкладають на додаткову
планку, прикріплену гвинтом до
горизонтальної під кутом 90º на всьому
протязі руху прибинтовують до шини
Вивих
плеча.
Для
вправлення вивихнутого плеча використовують
способи: Кохера, Мота-Мухіна, Джанелідзе,
Гіппократа.
а)
Спосіб Кохера складається з 4-х етапів:
—
згинання передпліччя під прямим кутом,
витягування плеча донизу, приведення
до грудної клітки;
—
максимально не послабляючи витягування
і приведення, проводиться зовнішня
ротація плеча до грудної клітки;
—
максимально переміщуємо лікоть до верху
по передній поверхні грудної клітки;
—
швидка внутрішня ротація плеча з
приведенням кисті на здорове плече.
В
цей момент, як правило, вивих вправляється.
Перші три етапи проводяться повільно,
з інтервалом 1-2 хвилини. Помічник перед
вправленням утримує хворого за надпліччя.
б)
Спосіб Мота-Мухіна (атравматичний).
Помічник перекинутим рушником по задній
поверхні надпліччя фіксує лопатку і
робить протитягу. Лікар за зігнуте
передпліччя робить витягування і
відведення плеча, при необхідності
ротацію і натискування кулаком на
головку знизу.
в)
Спосіб Гіппократа. Потерпілий лежить
на спині, лікар сідає поряд на стороні
вивиха і тягне кінцівку донизу, одночасно
натискуючи середнім відділом своєї
ступні в пахві на головку, витискуючи
її догори і назовні.
Після
вправлення вивиху кінцівка фіксується
гіпсовою пов’язкою типу „Дезо” терміном
на 4 тижні. Реабілітаційне лікування
включає масаж, ЛФК, озокерит, електрофорез.
Вивих
передпліччя.
Частіше
бувають задні, задньо-бокові, рідко
передні, розхідні, ізольовані вивихи
головки променевої кістки. Характерною
ознакою задніх вивихів є випинання
ліктьового відростка, при передній
вивихах – блоку плечової кістки,
порушення рівнобічності трикутника
Гютера (під прямим кутом передпліччя
з’єднуємо вершину ліктьового відростка
і два виростки плечової кістки).
При
вправленні заднього вивиху асистент
тягне за кисті по вісі передпліччя,
лікар великими палцями натискає на
вершину ліктьового відровтка з протитягою
на дистальний кінець плеча. при передніх
вивихах необхідно стягнути рушником
передпліччя на дистальний кінець
плечової кістки.
Після
вправлення вивиху передпліччя
рекомендована іммобілізація гіпсовою
лонгетою на 12-14 днів.
Вивих
стегна.
Зустрічається
рідше – 4-5% у зв’язку з глибоким
розташуванням головки у вертлюговій
западині, розвинутими навантаженням
м’язами і міцними зв’язками.ї
За
зміщенням головки стегна вивихи
поділяються на:
а)
задні:верхній (глибокий), нижній
(сідничний);
б)
передні: верхній (лобковий), нижній
(обтураційний);
в)
центральні вивихи стегна з переломом
дна вертлюгової западини.
Клініка
вивиху стегна залежить від того, куди
зміщується головка. Так, при задній
вивихах відмічається згинання кінцівки
в колінному і кульшовому суглобах,
приведення і внутрішня ротація стегна.
При передніх вивихах – відведення
кінцівки, згинання в кульшовому та
колінному суглобах, зовнішня ротація
стегна. При центральних вивихах головка
стегна заглиблюється в порожнину малого
тазу через перелом дна вертлюгової
западини. При огляді відмічається
западання ділянки великого вертела.
Вправлення
вивиху стегна проводиться під загальним
знеболенням, при необхідності з
міорелаксацією. Є два способи вправлення
вивиху стегна: Джанелідзе і Кохера. При
вправленні по методу Джанелідзе, хворий
лежить на столі животом донизу з опущеною
ногою. Зігнувши гомілку під прямим кутом
лікар натискує її донизу в зовнішній
ротації, асистент при цьому фіксує таз.
По методу Кохера хворий лягає на спину,
асистент фіксує таз. Лікар згинає
кінцівку в колінному і кульшовому
суглобах під прямим кутом, в приведенні
і внутрішній ротації тягне по осі стегна.
При
вивиху стегна пошкоджуються навколишні
судини, центральна артерія головки, в
зв’язку з чим порушується кровообіг в
головці, на період його відновлення
рекомендується повне розвантаження
головки до 3-х місяців. Для профілактики
асептичного некрозу головки стегна
рекомендується скелетне витяжіння 4-5
тижнів, хода за допомогою милиць до 3-х
місяців, фізіотерапевтичне лікування
(озокерит, масаж, ЛФК).
Вивихи
гомілки.
Вивих
гомілки буває: задній, передній, боковий.
Він, як правило, супроводжується значним
пошкодженням зв’язкового апарату,
нерідко суглобовими переломами, а також
порушеннями судинно-нервового пучка і
загрозою розвитку некрозу кінцівки.
Вправляти
вивих гомілки необхідно терміново, під
наркозом, без грубої сили. Потрібно
перевірити наявність відновлення
кровотоку гомілки. Після вправлення
гомілки накладається глибока задня
гіпсова лонгета до верхньої третини
стегна терміном на 4 тижні.
Вивихи
наколінника частіше бувають на фоні
дисплазії латерального відростка
стегнової кістки. При вправленні вивиху
наколінника необхідно повністю розслабити
чотирьохголовий м’яз. Розігнувши
гомілку в колінному суглобі і зігнувши
в кульшовому, виконується іммобілізація
гіпсовою пов’язкою до 6 тижнів.
Вивихи
і підвивихи в гомілково-ступневому
суглобі, як правило, поєднуються з
переломами кісточок, великогомілкової
кістки. Рідше зустрічаються вивихи
ступні в підтаранному, Шопаровому,
Лісфранковому, плюсне-фалангових
суглобах.
Вивихи
пальців.
Частіше
зустрічається вивих першого пальця.
Розрізняють: тильний, долонний, рідше
зовнішній вивих. При огляді пальця
відмічається деформація його у вигляді
курка. Вправлення: тягнуть по осі основної
фаланги, яку зміщують на кінець головки
п’ясної кістки. При одномоментному
натискуванні на п’ясну кістку зі сторони
долоні, згинаємо палець в долонну
сторону. Після вправлення міжфалангових
вивихів рекомендується іммобілізація
до 10 днів.
Хірургічне
лікування переломів.
Хірургічному
лікуванню підлягають звичні вивихи
(плеча, наколінника), застарілі вивихи,
ускладнені вивихи, деякі свіжі вивихи
(вивих акроміального і стернального
кінця ключиці) та інші.
Підсумкова
частина.
Це
питання висвітлюється в учбовій кімнаті
з наявністю рентгенологічного архіву,
демонструються рентгенограми всіх
видів вивихів, можливі їх ускладнення,
звертається увага на недостатньо
висвітлені питання в процесі заняття.
Соседние файлы в папке Метод.3сест.прак
- #
- #
- #
- #
- #
- #
- #
- #
- #
Источник
Содержание:
- Чем грозит кровопотеря
- Виды кровотечений
- Остановка кровотечения
- Первая помощь
- Наложение жгута
- Тромбообразование
- Внутренние кровотечение
Связь между кровью и жизнью люди заметили в далекой древности. «Кровь — это сок особенного свойства», — устами Мефистофеля говорил Гете, который был, кстати сказать, не из последних естествоиспытателей своего времени.
Чем грозит кровопотеря
Во время Великой Отечественной войны треть (а по некоторым данным — половина) погибших на поле боя умерли от кровопотери. И в наше время несвоевременная остановка кровотечения — одна из основных причин гибели в дорожно-транспортных происшествиях. А времени для оказания помощи отпущено не так уж много. При ранении крупных артерий — сонной или бедренной — человек может погибнуть от кровопотери в течение 10-15 минут.
Кровопотеря в объеме до 500 мл обычно не вызывает существенных нарушений в жизнедеятельности, на этом этапе компенсаторных возможностей организма оказывается достаточно. Но потеря 1 литра крови уже приводит к тяжелым расстройствам кровообращения, а кровопотеря объемом 2 литра и больше представляет реальную угрозу жизни. Впрочем, эти цифры условны. Тяжесть поражения зависит от исходного состояния пострадавшего — холод, голод и усталость ухудшают прогноз. Дети и старики тяжелее переносят кровопотерю, чем молодые люди, мужчины — тяжелее, чем женщины. Сочетание болевого шока и кровопотери значительно усугубляет состояние пострадавшего. Имеет значение и скорость кровопотери. При повреждении крупных сосудов, когда кровь теряется очень быстро, смерть порой наступает при потере 1 литра крови и даже меньше, так как в таких случаях компенсаторные механизмы не успевают включиться.
Виды кровотечений
Кровотечения разделяют на капиллярные, венозные, артериальные и смешанные, а также внутренние и наружные. Многие из читателей, вероятно, со школьных лет помнят, что при венозных кровотечениях кровь темного цвета и течет струей, а при артериальных — алая и бьет фонтаном, и в первом случае надо накладывать давящую повязку, а во втором — жгут. На самом деле все это не совсем так. Во-первых, в реальности кровотечения обычно смешанные, во-вторых, и при ранении вены кровь может брызгать фонтаном и наоборот, в-третьих, способ остановки кровотечения зависит прежде всего от его интенсивности. И артериальные кровотечения можно остановить давящей повязкой, если речь идет про артерии небольшого калибра, и венозные порой требуют наложения жгута.
Остановка кровотечения
Методы остановки кровотечений в свою очередь разделяют на механические, химические и термические. Кроме того, различают постоянную и временную остановку кровотечения. На догоспитальном этапе возможна по сути только временная остановка кровотечения, что предполагает оказание в дальнейшем квалифицированной медицинской помощи.
Химическими методами на догоспитальном этапе можно остановить только капиллярные кровотечения. Смысл метода заключается в использовании веществ, усиливающих свертываемость крови — например серебро, свинец. Опасные бритвы ушли в прошлое, и все реже в аптеках встречается ляписный карандаш для бритья — в его состав входят соли серебра, и он неплохо останавливает кровотечение из мелких порезов. При кровоточащих ссадинах и поверхностных ранках используется свинцовая примочка.
Обладает кровоостанавливающим свойством и перекись водорода. Ею смачивают тампоны для остановки носового кровотечения или тампонады раны, с ее помощью останавливают капиллярные кровотечения.
Из аптечных средств применяется также коллагеновая гемостатическая губка, она быстро и эффективно останавливает небольшие кровотечения.
По своему опыту отнесу к химическим средствам остановки кровотечения еще и такое «средство», как газетная бумага. Многократно проверенно — она останавливает кровотечение значительно лучше, чем любая другая. Раньше я относила это на счет свинца типографской краски, но, насколько я знаю, свинец давно уже не используется, а газетная бумага все равно помогает.
Термический метод применяют в основном в ходе операции — это электротермокоагуляция, прижигание небольших сосудов в ходе операции. Во внебольничных условиях, в быту, мы прибегаем к этому способу, когда прикладываем к небольшим повреждениям снег или опускаем раненую руку в очень холодную воду. Не следует злоупотреблять этим и применять холод дольше 10 минут, чтобы не получить вдобавок к ране еще и нарушения кровотока в мелких сосудах.
Основным же методом остановки кровотечений из крупных сосудов — как временно, так и постоянно — является механический.
Первая помощь
Самое первое, что можно сделать при кровотечении — это очень простой прием под названием «возвышенное положение конечности». Если поднять руку или ногу выше уровня сердца, то давление в венах заметно снизится, и венозное, а тем более капиллярное кровотечение ослабеет. К сожалению, при артериальных кровотечениях это практически не помогает. Обычно этот способ используется как временный, особенно при самопомощи — чтобы дать себе время собраться с мыслями и вспомнить, что делать дальше.
Простой и довольно эффективный способ остановки кровотечения — давящая повязка. Внешне она выглядит как обычная бинтовая повязка. Разница в том, что при ее выполнении каждый оборот бинта накладывается со значительным усилием, «внатяг». При всей его простоте этот метод довольно эффективен, особенно при венозных кровотечениях. Но надо помнить, что слишком тугое наложение давящей повязки может быть опасно. Если ниже повязки конечность багровеет, увеличивается в объеме, возникает чувство распирания и пульсирующая боль — надо ее несколько ослабить.
Наиболее эффективный и при том безопасный способ остановки артериального кровотечения — это пальцевое прижатие. При этом способе надо пальцем прижать артерию в точке пульса выше места ранения. Височную артерию прижимают над ухом, сонную — на шее, бедренную — в паховой складке. Иногда удается прижать артерию непосредственно в ране. Основными недостатками этого метода являются трудоемкость (прижимать надо сильно) и трудность при транспортировке. Так что реально этот способ применяют в течение нескольких минут — перед наложением давящей повязки или жгута, например.
Близок по механизму к пальцевому прижатию такой прием, как максимальное сгибание конечности. Он применяется при ранении руки ниже локтя или ноги ниже колена. При этом конечность сильно сгибают в суставе и фиксируют в таком положении повязкой. Эффективность этого приема повышается, если в локтевой сгиб или подколенную ямку соответственно заложить тампон из ткани. Перед проведением максимального сгибания надо убедиться в отсутствии переломов.
При глубоких колотых ранах можно попытаться остановить кровотечение путем тугой тампонады. Для этого надо бинт буквально набивать в рану на всю глубину, до самого дна, причем заталкивать в рану с усилием, чтобы создать давление, способное остановить ток крови. Повязки, наложенные поверх раны, в таких случаях совершенно бесполезны. Видела однажды, как истек кровью молодой человек с колотой раной подключичной артерии. Фельдшер «скорой» воткнул тампон в рану, как пробку в бутылку, и кровь сочилась из-под него, полностью пропитав теплую куртку…
Наложение жгута
И, наконец, о наложении жгута. Почему-то именно это лучше всего запоминается людям после школьных уроков анатомии или автокурсов. Между тем жгут как наименее физиологичный из всех методов должен быть крайней мерой, должен использоваться только при неэффективности всех других методов. Разумеется, если кровь хлещет из раны, как вода из крана, нет смысла пытаться наложить давящую повязку, но в целом на догоспитальном этапе жгут накладывается неоправданно часто — причем зачастую неправильно. А между тем неправильно наложенный жгут чреват серьезными осложнениями, вплоть до паралича или гангрены конечности.
Технику наложения жгута подробно описывать нет необходимости. Жгут представляет из себя резиновую полосу, которую сильно растягивают, внатяг накладывают в 2-3 оборота на конечности выше раны и закрепляют. Во внебольничных условиях в качестве жгута можно использовать, например, резиновый катетер или трубку от тонометра, а при отсутствии подходящего материала сделать закрутку из бинта, веревки или полоски ткани. Жгут травмирует кожу и мягкие ткани, сдавливает нервы и нарушает кровообращение в пораженной конечности, поэтому надо хорошо помнить следующие правила:
- Жгут нельзя накладывать на голую кожу. Если по каким-либо причинам нельзя наложить его на одежду, то следует подложить под него хотя бы бинт или платок.
- Жгут нельзя закрывать одеждой, он должен быть виден. Дело в том, что на разных этапах помощь пострадавшему могут оказывать разные люди, и про жгут, скрытый под рукавом или штаниной, могут просто не знать или забыть.
- Жгут нельзя накладывать надолго. Раньше считалось, что жгут можно оставлять на 2 часа (а зимой, в мороз, на 1 час). Сейчас эти сроки уже не считаются безопасными. Настоятельно не рекомендуется оставлять жгут дольше, чем на 1 час. При этом каждые 20-30 минут надо на 5-10 минут ослаблять его. Если в момент снятия жгута возобновляется кровотечение, то на эти несколько минут надо применить другой метод (как правило, пальцевое прижатие). Если же после снятия жгута кровотечения не отмечается, то и накладывать повторно его не надо. В таком случае на рану следует наложить давящую повязку. При каждом наложении жгута следует подкладывать под него записку с указанием точного времени, чтобы не забыть, когда он был наложен.
- Жгут не следует затягивать слишком сильно. Если кровотечение остановилось — все, сильнее натягивать (или закручивать) не следует. Однако и недостаточно сильно затянутый жгут опасен — он может усилить кровотечение за счет того, что приток крови по артерии сохранится, а венозный отток прервется, и давление в сосудах станет выше.
- Жгут не накладывают на предплечье, кисть и голень. В этих местах кровеносные сосуды находятся между костными образованиями, и сдавить их жгутом невозможно. При ранении в этих местах и необходимости использовать жгут его накладывают на плечо или бедро.
Однажды я столкнулась с ситуацией, когда в походе туристы наложили раненому жгут с нарушением практически всех этих правил. Включая самое первое — о том, что жгут надо накладывать в крайнем случае. От серьезных осложнений парня спасло только то, что друзья еще и не затянули его толком…
Тромбообразование
Надо помнить, что независимо от того, какой метод остановки кровотечения был использован, в организме происходят процессы тромбообразования, которые должны сами по себе привести к закупорке поврежденных сосудов. Чтобы не повредить образующийся тромб и не сместить его с места, раненую конечность рекомендуют обездвижить. Наиболее эффективно в этом смысле наложение шины. Идеально, если есть возможность воспользоваться надувной шиной, она заодно и кровотечение уменьшит за счет сдавления сосудов. Но обычно приходится обходиться импровизированной шиной из подручных материалов. И, конечно, пострадавшего следует доставить к врачу. Даже если кровотечение уже остановилось, все равно наблюдение хирурга необходимо. Дело в том, что однажды прекратившееся кровотечение может возобновиться — это так называемые вторичные кровотечения. Такое происходит из-за разрушения или смещения тромба или из-за его расплавления при нагноении раны.
Внутренние кровотечение
И под конец пара слов о внутренних кровотечениях. Проявляются они кровохарканием, кровавой рвотой, кровью в стуле, кровянистыми выделениями из влагалища. Следует помнить про то, что кровь под воздействием соляной кислоты желудка принимает черный цвет, и признаками кровотечения могут быть также черная рвота (так называемая «кофейная гуща»), жидкий черный стул. Вообще-то говоря, остановить внутреннее кровотечение на догоспитальном этапе невозможно. В таких случаях следует незамедлительно вызывать «скорую». А до приезда врачей надо обеспечить больному покой, по возможности уложить. При кровохаркании или кровавой рвоте надо дать больному пить мелкими глотками очень холодную воду, глотать маленькие кусочки льда. Можно положить лед на область грудины при кровохаркании, в левое подреберье при кровавой рвоте, на область заднего прохода при обильном геморроидальном кровотечении, на низ живота при влагалищных выделениях. Слишком тугой пояс следует ослабить.
Многим людям свойственно пугаться вида крови. К тому же у пролитой крови есть такая особенность — ее всегда кажется больше, чем есть, 200-300 мл крови на одежде и на полу зрительно производят впечатление «кровавых луж». Но если не впадать в панику, а действовать четко и быстро, то в большинстве случаев помочь не так уж и сложно.
Источник