Транспортна іммобілізація перелому гомілки

Транспортная иммобилизация при переломах костей представляет собой главный способ оказания доврачебной помощи потерпевшему, позволяющий обеспечить неподвижность и фиксацию травмированного участка. Каковы правила и сроки иммобилизации? Как оказать грамотную помощь при разных видах травм?

Для чего необходима?

Иммобилизация при переломе — это фиксация и обеспечение максимальной неподвижности пострадавшему, отдельному участку тела, органу, в период транспортировки больного в лечебное учреждение. При помощи транспортной иммобилизации удается достичь следующих результатов:

1. Предотвратить смещение фрагментов и осколков кости, снизить риски развития возможных осложнений.
2. Уменьшить болевой синдром.
3. Создать оптимальные условия, необходимые для комфортной и безопасной транспортировки потерпевшего в травмпункт.

Любые движения, совершаемые человеком с переломом, доставляют ему сильную боль и могут нанести серьезный вред здоровью, усложнить лечебный процесс. Костные обломки, локализованные в области перелома, могут травмировать кровеносные сосуды, мягкие ткани, спровоцировать развитие кровотечения, процессов инфекционного характера, болевого шока.

Именно грамотная иммобилизация дает возможность минимизировать возможные риски и стабилизировать состояние больного до тех пор, пока ему будет оказана квалифицированная медицинская помощь. Перекладывать, переносить больного до проведения иммобилизации категорически запрещено. Сроки иммобилизации при переломах могут варьироваться от 2–3 часов до нескольких суток, в зависимости от состояния потерпевшего и расстояния транспортировки до больницы.

Когда нужна помощь?

На присутствие перелома, требующего проведения иммобилизации, указывает наличие следующих характерных клинических признаков:

• Сильные болевые ощущения;
• Нарушение двигательной активности;
• Отечность поврежденного участка;
• Подкожные кровоизлияния, гематомы;
• Деформация поврежденной конечности, изменение формы и размеров;
• Патологическая подвижность кости в области травмы.

В случае открытого перелома наблюдается кровотечение, в раневой поверхности можно увидеть фрагменты кости, костные обломки. При наличии перечисленных выше симптомов необходимо оказать потерпевшему адекватную доврачебную помощь и как можно скорее доставить его в медпункт.

Большое значение имеет скорость и оперативность проведения иммобилизации: чем быстрее будет наложена шина, тем меньше риски смещения и проще процесс восстановления. Практика показывает, что грамотная и своевременная иммобилизация в несколько раз уменьшает необходимость в хирургическом вмешательстве.

Как оказать помощь?

В первую очередь, необходимо провести обезболивание, чтобы избежать развития болевого шока — состояния крайне опасного не только для здоровья, но и для жизни пострадавшего. Для этих целей используются обезболивающие препараты, анальгетики. Причем наиболее быстрый результат дает инъекционное введение.

К пораженному участку можно приложить ледяной компресс, с целью уменьшения болезненных ощущений, предотвращения гематом и отеков. При открытом переломе, прежде всего, потребуется остановить кровотечение. После этого проводится иммобилизация, позволяющая уменьшить болевой синдром и предотвратить возникновении шокового состояния.

Специалисты-травматологи выделяют следующие правила иммобилизации при переломах:

1. Перед наложением шины больному необходимо ввести препарат-анальгетик.
2. Когда перелому сопутствует открытая рана, необходимо обработать ее с помощью антисептического раствора, во избежание возможного инфицирования, после чего закрыть чистой стерильной повязкой.
3. При наличии соответствующих показаний накладывается жгут, под который следует обязательно поместить записку с точным временем наложения, для предупреждения процессов некротического характера.
4. Средства для иммобилизации накладываются поверх одежды или обуви. Не нужно снимать их с пострадавшего, это может спровоцировать дополнительное травмирование. В любом случае, на тех участках, где шина соприкасается с кожными покровами, необходимо подложить мягкую ткань, марлевую повязку. Это смягчает давление на суставы, снижает риски пережатия кровеносных сосудов, следовательно, и онемения, нарушения кровообращения, кровоснабжения поврежденного участка, обескровливания.
5. Следует избегать слишком тугого бинтования шины, поскольку это чревато нарушением процессов кровообращения и развитием целого ряда опасных осложнений. Необходимо добиться фиксации, позволяющей обеспечить абсолютную неподвижность поврежденного костного участка и расположенных около него суставов.
6. В процессе иммобилизации важно действовать точно и аккуратно, чтобы не сдвинуть, не сместить костные обломки.
7. В случае выпячивания сломанной кости, необходимо накладывать шину с другой стороны, не предпринимая попыток исправления костной деформации, поскольку такие действия повышают риски развития шокового состояния.
8. При необходимости, подгонку шины человек, оказывающий первую помощь, проводит на себе. Делать подобные манипуляции на потерпевшем категорически противопоказано, поскольку они могут привести к смещению костного участка и дополнительному травмированию мягких тканей. При этом шина моделируется с ориентиром на здоровую конечность больного.
9. При наложении на верхние или нижние конечности шина должна захватывать суставы, локализованные выше и ниже травмированного участка.
10. Пальцы рук или ног должны оставаться открытыми, чтобы была возможность контролировать процессы кровообращения в области повреждения.
11. Необходимо стараться зафиксировать конечность в физиологическом, функциональном положении (исключение составляют травмы эпизифов, разрывы сухожилий).
12. При наличии костных выступов рекомендуется проложить под шину ватный или же марлевый слой, для предупреждения пролежней, натертостей и т.д.
13. В осенне-зимний период иммобилизованный участок нужно обязательно утеплить, чтобы предупредить возможное обморожение.

Специалисты рекомендуют проводить данную процедуру вдвоем — это более удобно и позволяет действовать максимально точно. Например, в процессе перекладывания больного помощник сможет придерживать травмированную конечность.

Неправильная иммобилизация, чрезмерное или же, напротив, недостаточное фиксирование может нанести серьезный вред потерпевшему.

Как проводится процедура?

Травматологи предлагают следующий оптимальный алгоритм проведения иммобилизации, которого следует придерживаться при оказании доврачебной помощи пациенту с переломами верхних или же нижних конечностей:

1. Согнуть травмированную руку или ногу больного под прямым углом.
2. В область подмышечной впадины или подколенный участок подложить мягкий тканевой валик.
3. Наложить 2 шины, фиксируя одновременно локтевой, лучезапястный и плечевой сустав (голеностопный, коленный, тазобедренный). Прибинтовывать шину рекомендуется по направлению к центру.
4. Переломанную руку подвесить на косынку.

Если по какой-то причине нет возможности подыскать подручных средств, подходящих в качестве шины, то поврежденную конечность рекомендуется просто прибинтовать к телу, обеспечив, таким образом, необходимую фиксацию.

В случае повреждений бедренной кости, шину следует накладывать с внутренней поверхности так, чтобы голеностопный и коленный суставы были максимально зафиксированы и неподвижны. В паховую область необходимо поместить тканевый валик. Вторую шину накладывают с наружной стороны, так чтобы голеностопный, коленный и бедренный сустав были хорошо, надежно зафиксированы.

Практически аналогичная техника используется при переломах голени. Шину тоже накладывают с внутренней и наружной поверхности, таким образом, чтобы зафиксировать колено и голеностоп. Если произошел перелом стопы, используется шина Крамера. Ее накладывают вплоть до верхнего участка голеностопного сустава. Ногу можно также туго прибинтовать к неповрежденной конечности, однако такая методика, в силу своей неэффективности, используется лишь в редких случаях.

При повреждениях ключичной кости руку потерпевшего подвешивают на косынку. Если по каким-то причинам нет возможности в течении часа обратиться в травмпункт, то рекомендуется наложение повязки, напоминающей по своему виду цифру 8, позволяющей отвести предплечье и зафиксировать его в таком положении.

В случае перелома ребер, требуется наложение фиксирующей повязки на область грудной клетки пациента. Проводить бинтование рекомендуется во время выдоха. Подобная иммобилизация позволяет минимизировать болезненные ощущения, значительно уменьшать риски травмирования мягких тканей.

Оказание помощи при тяжелых переломах

Предельную осторожность следует проявлять, проводя иммобилизацию при наиболее тяжелых и опасных травмах, к которым специалисты относят переломы тазовых костей и позвоночника. В первом случае пострадавшего следует уложить на спину, полусогнув его ноги и подложив мягкие тканевые валики в подколенную область.

При переломах позвоночника потерпевшего аккуратно кладут на жесткую поверхность, очень осторожно, чтобы избежать возможного перегиба позвоночного столба, а затем фиксируют его в неподвижном положении, используя для этих целей мягкие лямки. Под шею подкладываются тканевые валики.

Оказывая помощь потерпевшему с переломом позвоночного столба, следует соблюдать максимальную аккуратность, действовать точно, поскольку смещение позвонков, может стать причиной разрыва спинного мозга.

Что использовать для иммобилизации?

Современные средства для проведения иммобилизации представляют собой специальные шины, которые могут отличаться по своей конструкции и размерам. Обычно их используют с целью иммобилизации поврежденных рук или ног. Для производства шин используют следующие виды материалов:

• Проволоку.
• Стальную сетку.
• Дерево.
• Плотный картон.
• Пластиковые конструкции.
• Фанеру.

Если пострадавшему необходима длительная транспортная иммобилизация, то рекомендуется применение лонгет, гипсовых бинтов. Данного рода шины изготавливаются по индивидуальной схеме, обеспечивая максимальную фиксацию и плотное прилегание к туловищу. В тех ситуациях, когда специальных шин нет, используются подручные средства иммобилизации, такие как доски, картон, плотные прутья, бинты, куски ткани.

Матерчатые и тканевые повязки могут использоваться при переломах ключичной кости, лопаток, повреждениях шейного позвоночного отдела. Используется и ватно-марлевый воротник, который изготавливается из марлевой повязки, с толстым ватным слоем. Конструкция фиксируется при помощи бинтов. Данное средство обеспечивает состояние покоя шейного отдела и головы больного в процессе транспортировки.

Если под рукой отсутствуют какие-либо материалы для изготовления шины, то ткань можно применять с целью прибинтовывания травмированной конечности к здоровой или же туловищу пострадавшего, что позволяет обеспечить необходимую фиксацию в экстренных ситуациях.

Если есть возможность вызывать скорую помощь для транспортировки потерпевшего, не рекомендуется использовать самодельные шины. В данном случае, лучше дождаться приезда медиков.

Иммобилизация — необходимая мера оказания первой помощи потерпевшему в случае переломов и других видов травм. Применение шин и прочих конструкций фиксирует поврежденный участок, облегчает состояние пациента, предупреждает развитие возможных осложнений в ходе транспортировки в травматологическое отделение. Соблюдение основных правил и алгоритма иммобилизации позволяет минимизировать риски, предотвратить болевой шок и дополнительное травмирование, существенно облегчая последующий лечебный процесс и восстановление.

Іммобілізація один з основних компонентів надання медичної допомоги на всіх етапах евакуації. Від адекватності заходів щодо іммобілізаціїі пошкодженого сегменту залежить не тільки результат лікування, але і життя потерпілого.

Іммобілізація — це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому. Нерухомість у місці пере­лому досягається накладанням спеціальних шин або під­ручних засобів і фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація нази­вається транспортною. Вона зменшує больові відчуття і попереджає виникнення шоку.

Метою транспортної іммобілізації є забезпечення нерухомості зони пошкодження на період евакуації постраждалого в той лікувальний заклад, де йому буде проведене повноцінне лікування.

Транспортна іммобілізація переслідує цілі профілактики:

— шоку;

— вторинних пошкоджень тканин;

— вторинних кровотеч;

— інфекційних ускладнень ран.

Показаннями до транспортної іммобілізації є:

— масивне пошкодження м’яких тканин;

— опіки;

— відмороження;

— синдром тривалого здавлення;

— пошкодження кровоносних судин;

— пошкодження нервових стовбурів;

— пошкодження кісток;

— пошкодження суглобів.

Правила накладання транспортних шин:

1. Транспортна іммобілізація повинна бути зроблена як можна раніше від моменту пошкодження.

2. Транспортні шини повинні забезпечити іммобілізацію як мінімум двох суміжних суглобів крім пошкодженого сегменту кінцівки. Три суглоби повинні бути іммобілізовані при пошкодженні стегна (тазостегновий, колінний, гомілковостопний суглоби) і плеча (плечовий, ліктьовий і променевозап’ясний суглоби).

3. При іммобілізації кінцівки необхідно по можливості надати їй середньофізіологічне положення, а якщо це неможливо, то таке, при якому кінцівка менш травмується.

4. Транспортні шини накладаються поверх одягу і взуття. З одного боку, це дозволяє уникнути додаткової травматизації пошкодженого сегменту при роздяганні потерпілого, а, з другого боку, одяг або взуття виконують роль додаткових прокладок між шкірою і шинами.

5. Шина повинна бути відмодельована до накладання. Моделювати шини на хворому неприпустимо, оскільки це призводить до грубої травматизації пошкодженого сегменту, значно підсилює больовий синдром.

6. При закритих переломах перед накладанням транспортної шини необхідно зробити легке витягування кінцівки з корекцією осі останньої. У більшості випадків це дозволяє зменшити зміщення відламків і тим самим послабити їх тиск на прилеглі м’які тканини. При відкритих переломах цього робити не можна, оскільки при тракції із рани забруднені відламки «йдуть» під м’які тканини, додатково інфікуючи рану.

7. З метою профілактики пролежнів шина, якщо це необхідно, перед накладанням повинна бути обмотана м’яким матеріалом, а на кісткові виступи повинні бути накладені прокладки з марлі або вати.

8. В зимовий час іммобілізовану кінцівку необхідно додатково утеплити.

Засоби транспортної іммобілізації можуть бути табельними (стандартні шини) або підручними і відповідати наступним вимогам:

1. Забезпечувати надійну іммобілізацію пошкодженого органу або кінцівки.

2. По можливості забезпечувати фіксацію пошкодженої кінцівки у функціонально вигідному положенні.

3. Бути простими в застосуванні, оскільки їх доводиться накладати у складних умовах.

4. Бути портативними.

5. Бути недорогими у виготовленні.

Навіть в ізоляційному періоді катастроф транспортну іммобілізацію бажано здійснювати з використанням табельних засобів: стандартних транспортних шин, спеціально сконструйованих і пристосованих для повноцінної іммобілізації того або іншого сегменту.

Промисловість випускає кілька видів табельних шин:

Драбинчасті шини (Крамера) мають свої переваги і недоліки. Достоїнствами драбинчастих шин є те, що вони добре моделюються. Використовуючи цю якість, можна фіксувати кінцівку в будь-якому положенні. Другою позитивною властивістю шин є універсальність конструкції. З їх допомогою можна провести іммобілізацію будь-якого сегменту, будь-якого пошкодження. Недоліком драбинчастих шин є те, що перед накладенням їх необхідно обмотувати м’яким матеріалом з метою профілактики пролежнів. Бажано поверх м’якого матеріалу обшити шину клейонкою, що дозволить виробляти санітарну обробку вживаних шин.

Лубкові шинивідрізняються дешевизною, портативністю, проте не моделюються. Використовуючи ці шини, можна здійснити іммобілізацію будь-якого сегменту кінцівки, але тільки в прямому положенні.

Сітчасті шинивиготовлені з тонкого дроту і змотані в рулон на зразок бинта. Вони придатні для іммобілізації дрібних кісток, наприклад стопи або кисті.

Шина Дітеріхса— єдина зі всього комплекту «Транспортні шини», що дозволяє з метою кращої іммобілізації виробляти і витягання пошкодженої ноги. Шина Дітеріхса складається з чотирьох частин: двох розсувних планок (зовнішньої і внутрішньої), підошви-підстопника і закрутки у вигляді палички і шнура.

Прямими показаннями для накладання шини Дітеріхса є пошкодження тазостегнового суглоба, колінного суглоба і стегнової кістки. Накладання шини Дітеріхса при пошкодженнях гомілки не є помилкою, але враховуючи їх обмежену кількість в комплекті і тривалість накладання, при пошкодженнях гомілки краще використовувати інші шини.

Пневматичні шинина вигляд нагадують подвійні контурні пов’язки із застібкою-змійкою. Комплект містить шини для іммобілізацїі будь-якого сегменту кінцівки. Для іммобілізації пошкоджена кінцівка поміщається на шину, потім змійка застібається, і шина накачується повітрям з рота, або з використанням балона із стислим газом. Недоліком цих шин є те, що вони можуть бути легко пошкоджені з втратою іммобілізаційних властивостей.

Вакуумні шининаповнені гранулами. Для того, щоб така шина набула іммобілізаційні властивості, необхідно, навпаки, з неї викачати повітря.

За відсутності табельних засобів іммобілізація може бути здійснена підручними засобами з використанням будь-яких предметів (вітки дерев, палиці, дошки, щити, двері, картон, фанера і т.п.), що дозволяють якщо не повністю, то хоча б частково дотриматися вищевикладених правил. При відсутності і підручних засобів слід використовувати так звану аутоіммобілізацію. Суть останньої полягає у тому, що пошкоджена верхня кінцівка марлевими бинтами або косинкою фіксується до тулуба, а пошкоджена нижня кінцівка — до здорової ноги.

При ушкодженнях кісток черепа. Для попередження додаткових ушкоджень і струсів голови проводять її іммобілізацію за допомогою ватно-марлевого, надувного підкладного кругів або підсобних засобів (ковдра, одяг, сіно, мішечки з піском або землею тощо) шляхом створення із них валика навколо голови. Іммобілізацію голови можна виконати і за допомогою пращевидної пов’язки, проведеної під підборіддям і фіксованої до носилок. Якщо рана голови знаходиться в потиличній області або є перелом кісток у цій зоні, то перевозити потерпілого потрібно на боку. У хворих з подібними травмами дуже часто спостерігається блювота, тому за ними необхідно постійно наглядати, щоб не допустити асфіксії блювотними масами.

При ушкодженнях хребта. Ушкодження хребта частіше бувають при падінні з висоти, прямому і сильному ударі в спину (автотравма). Переломи шийного відділу хребта часто спостерігаються при ударі об дно при пірнанні. Перелом хребта — особливо тяжка травма. Ії ознаками є дуже сильний біль у спині навіть при незначних спробах руху. При переломі хребта можлива травма спинного мозку (розрив, стиснення), що проявляється паралічем кінцівок (відсутність в них рухливості) та провідниковими розладами чутливості. При переломах хребта навіть невеликі зміщення хребців можуть викликати розрив спинного мозку, ось чому категорично заборонено садити чи ставити на ноги потерпілого. Перш за все необхідно створити умови для повного знерухомлення.

Метою іммобілізації при ушкодженнях хребта є усунення можливості рухатися хворому, а саме: ушкоджених хребців, зменшення тиску на хребет і надійна фіксація ділянки ушкодження. Транспортування такого хворого є небезпечним оскільки зміщені хребці можуть травмувати спинний мозок. Транспортувати таких потерпілих необхідно на твердих носилках (дошці, щиті, дверях). У випадках транспортування хворого в положенні на спині бинтами фіксують обидві кисті рук на тулубі, а ноги в області колінних та гомілковостопних суглобів.

При переломах хребців грудного відділу або верхніх поперекових хребців хворого слід транспортувати на носилках у положенні на животі, підклавши під груди і голову подушку або одяг. У випадку перелому шийного відділу хребта транспортування проводити на спині з іммобілізацією голови, як при ушкодженнях черепа. Під шию потерпілому підкладають валик із одягу. У таких випадках бажано ці — за лікоть. Після накладання таких шин їх прив’язують нижче і вище місця перелому до плечової кістки, а передпліччя підвішують на косинці.

При ушкодженнях передпліччя необхідно виключити рух у ліктьовому і променево-зап’ястному суглобах. Для іммобілізації використовують драбинчасту шину або шину, зроблену з підручних засобів. Шина накладається по зовнішній поверхні руки, зігнутої під прямим кутом. Ії прибинтовують до передпліччя, яке підвішують за допомогою косинки.

При ушкодженнях променево-зап’ястного суглоба і кисті шина обгортається ватою, накладається від кінців пальців до ліктя по долонній поверхні руки. При значних ушкодженнях шину накладають також на тильну поверхню. Кисті надають фізіологічного положення, а в долоню хворого вкладають щільний валик.

При ушкодженнях нижніх кінцівок. Надійною іммобілізацією при ушкодженнях стегна слід вважати таку, коли захоплюються три суглоби і шина йде від пахової западини до ступні. Найзручнішою в користуванні є шина Дітеріхса, яка забезпечує необхідні умови — фіксацію і одночасно витягнення. Ця шина використовується при переломах стегна і гомілки на всіх рівнях.

З успіхом використовують драбинчасті шини Крамера. Дві з них зв’язуються поздовжньо, фіксуються від пахової западини до краю ступні з урахуванням її згину на внутрішнє склепіння ступні, третю шину розміщують від сідничної складки до кінчиків пальців. Широко використовують імпровізовані шини.

При транспортній іммобілізації гомілки (переломі) фіксуються колінний та гомілковостопний суглоби. Для правильного накладання шини потрібно, щоб помічник підняв гомілку за п’ятку і, нібито знімаючи чобіт, плавно витягнув її. Потім шину із зовнішнього та внутрішнього боків прибинтовують до ушкодженої кінцівки. Можна, використовуючи одну драбинчасту шину, накладати по задній поверхні ноги від сідничної складки до ступні із загином на неї. Така шина попередньо вигинається за формою фізіологічних вигинів ноги.

При ушкодженнях тазу. Перелом кісток тазу — одна з найбільш тяжких кісткових травм, яка часто супроводжується ушкодженнями внутрішніх органів і тяжким шоком. Спричиняється падінням з висоти, здавлені, прямими сильними ударами. Ознакою травми є дуже різкий біль в області тазу при незначному русі і зміні положення потерпілого.

При переломах кісток тазу іммобілізацію за допомогою шин провести неможливо, тому хворого потрібно покласти на рівну тверду поверхню (щит, двері), ноги зігнути в колінних і кульшових суглобах, стегна трохи розвести в сторони (положення жаби), під коліна підкласти тугий валик із подушечки, ковдри, пальта, сіна тощо висотою 25-30 см., прив’язати до цієї поверхні.

При переломах ребер. Переломи ребер виникають при сильних прямих ударах в груди, здавлені, падінні з висоти тощо. Для переломів ребер характерні різкі болі в області перелому, які підсилюються при диханні, кашлі, зміні положення тіла. Гострими краями відламків можливо ушкодження легень з подальшим розвитком пневмотораксу і внутрішньо-плевральної кровотечі.

Перша допомога полягає в іммобілізації ребер, яка здійснюється накладанням тугої циркулярної пов’язки на грудну клітку. При відсутності бинта для цього можна використати рушник, простирадло. Найбільш безболісне транспортування в лікарню необхідно здійснювати, надавши потерпілому положення сидячи.

Читайте також:

1. Єдина транспортна мережа і єдиний транспортний процес.
2. Лекція 10. Транспортна та вулична дорожня мережа
3. Лекція 7. Транспортна логістика
4. Світова транспортна система
5. Транспортна проблема сучасного міста.
6. Транспортна рухливість населення.
7. Транспортна система як фактор соціально-економічного розвитку держави.