Стаття рік великого перелому

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

«Великий перелом» — вираз Й. В. Сталіна, яким він охарактеризував розпочату в кінці 1920-х в СРСР політику форсованої індустріалізації та колективізації сільського господарства. Вперше термін був запроваджений на пленумі ЦК ВКП(б) 10-17 листопада 1929 р., де говорилося про те, що план першого року п’ятирічки виконано успішно. Саме це було затверджено в постанові РНК СРСР від 1 грудня 1929 «Про контрольні цифри народного господарства на 1929—1930 рр.». Отже, вислів «великий перелом» означав перехід до «соціалістичного» переустрою села.

Історія[ред. | ред. код]

XV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) прийняв директиви щодо першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР. Завдяки цьому плану модернізаційні процеси мали охопити усі сфери життя. Відповідно до п’ятирічного плану розроблялися також плани економічного розвитку України. У травні 1929 року вони були затверджені XI Всеукраїнським з’їздом рад.

На капітальне будівництво в СРСР планувалося виділити 64 млрд крб., а з них на Україну — 13 млрд крб.

У перший рік п’ятирічки високий темп розвитку забезпечило те, що економіка СРСР ще відчувала імпульси НЕПу. За п’ятирічним планом валова продукція промисловості УСРР у 1928/29 р. збільшилася на 20 % проти 16,5 %.

Влада намагалася будь-якими методами сприяти інтенсивній праці робітників для виконання поставлених завдань. ЦК ВКП(б) 9 травня 1929 р. прийняв постанову «Про соціалістичне змагання фабрик та заводів», якою зобов’язував профспілки забезпечити організацію змагання.

Під час економічної кризи, яка охопила в 1929 р. капіталістичний світ, успіхи першого року п’ятирічки створили ілюзію можливості швидко вийти з економічної відсталості та ввійти у число найбільш економічно розвинутих країн. Більшість більшовиків підтримували це рішення про економічний «стрибок», бо розуміли, що саме це забезпечить побудову соціалізму за декілька років. Але потреби народу не бралися до уваги і казали, що успішне майбутнє варте кількох років тяжкої праці та повного самообмеження.

І вже з осені 1928 р. у містах почалося введення карток на хліб для робітників та службовців. Масло та цукор давали лише частині населення, а на решті економили.

У 1929 р. на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було вирішено за будь-яку ціну прискорити розвиток машинобудування та інших галузей великої промисловості. Це означало не всебічний, рівномірний розвиток економіки, а інтенсивний розвиток окремих виробництв задля створення нових заводів та фабрик. Й. Сталін у статті «Рік великого перелому», опублікованій до 12-ї річниці Жовтневого перевороту, оголосив запланований приріст великої промисловості на 1929/1930 р.— 32 %. У липні 1930 р. відбувся XVI з’їзд ВКП(б), на якому Сталін виступив із пропозицією декретувати на 1930/1931 господарський рік 45 % приросту промислової продукції.

5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про реорганізацію управління промисловістю», згідно з якою підприємства, а не трести стали головними ланками управління. Але підприємства були позбавлені економічної самостійності, яку мали трести.

Нові, впроваджені Москвою адміністративно-директивні методи управління характеризувалися централізацією та суворою регламентацією. Кредитна та податкова реформи 1930 р. ліквідували фінансові обмеження для підприємств. Керівників новобудов, які намагалися виконати сталінські директиви, спіткали численні труднощі: нестача коштів, устаткування, брак кваліфікованих кадрів, загальна техніко-економічна відсталість. Форсованому економічному розвитку було принесено в жертву життєвий рівень народних мас. Максимальна концентрація коштів на розвиток важкої промисловості загострила й без того скрутну ситуацію в легкій промисловості.

Див. також[ред. | ред. код]

Йосип Сталін
Індустріалізація
Колективізація
П’ятирічки в СРСР
Держплан СРСР

Джерела[ред. | ред. код]

Турченко Ф. Г. Новітня історія України. Частина перша. 1914—1939: Підруч. для 10-го кл. загальноосвіт. навч. закл. — Вид. 3-тє, виправл. та допов. — К.: Генеза, 2002. — 352 с.: іл.
Бойко О. Д. Історія України (запитання та відповіді) — К ВЦ «Академія» 1997. — 320 с. (Альма-матер)
Крип’якевич І. Історія України. — Львів, 1990.

Посилання[ред. | ред. код]

С. В. Кульчицький. «Великий перелом» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 467. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Год великого перелома: К ХII годовщине Октября

Источник

Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 17 сентября 2019;
проверки требуют 2 правки.

Агитационный плакат о выполнении пятилетнего плана

«Великий перелом» — выражение И. В. Сталина, которым он охарактеризовал начатую в конце 1920-х в СССР политику форсированной индустриализации и коллективизации сельского хозяйства.

Новая экономическая политика, проводившаяся после окончания Гражданской войны и будучи по своей сути компромиссным решением острого кризиса, не могла обеспечить в условиях ожидавшейся войны должные темпы перехода экономики СССР от отсталой аграрной к развитой индустриальной. Одним из возможных путей развития могла быть дальнейшая экономическая либерализация и углубление НЭПа. ВКП(б) под руководством Сталина избрала другой путь — создание мобилизационной экономики с предельной концентрацией ресурсов в руках государства и политические репрессии против целых классов и социальных групп — и прежде всего против «кулаков».

История[править | править код]

В своей статье «Год великого перелома: к XII годовщине Октября» И. В. Сталин назвал 1929 год «годом великого перелома на всех фронтах социалистического строительства»[1][2][3]. Именно в этот год произошёл окончательный отказ от политики НЭПа и обозначен мобилизационный курс развития, благодаря которому была решена стоявшая перед страной задача индустриальной модернизации.

Лидер СССР И. В. Сталин в 1929 году

По утверждению Сталина, в 1929 году партии и стране удалось добиться решительного перелома:

в области производительности труда, что выразилось в «развёртывании творческой инициативы и могучего трудового подъёма миллионных масс рабочего класса на фронте социалистического строительства».
в области разрешения в основном проблемы накопления для капитального строительства тяжёлой промышленности, ускоренного развития производства средств производства и создания предпосылок для «превращения нашей страны в страну металлическую».
в переходе земледелия «от мелкого и отсталого индивидуального хозяйства к крупному и передовому коллективному земледелию, к совместной обработке земли, к машинно-тракторным станциям, к артелям, колхозам, опирающимся на новую технику, наконец, к гигантам-совхозам, вооружённым сотнями тракторов и комбайнов».

Реальная ситуация в стране, однако, была далеко не такая оптимистичная. Как указывает исследователь О. В. Хлевнюк, курс на форсированную индустриализацию и насильственную коллективизацию «фактически вверг страну в состояние гражданской войны».

Особенно остро отреагировало сельское население — насильственные хлебозаготовки, сопровождавшиеся массовыми арестами и разорением хозяйств, привели к мятежам, количество которых к концу 1929 года исчислялось уже многими сотнями[источник не указан 498 дней]. Не желая отдавать имущество и скот в колхозы и опасаясь репрессий, которым подверглись зажиточные крестьяне, люди резали скот и сокращали посевы.

Читайте также: Перелом руки рассказы

На сопротивление деревни государство ответило силой. Провозгласив курс на сплошную коллективизацию и ликвидацию кулаков, опираясь на направленные в деревню из города специальные рабочие отряды при поддержке ОГПУ и армии, местные власти насильно сгоняли крестьян в колхозы, отнимая у них имущество.

Это привело лишь к ещё большему обострению обстановки. Согласно данным из различных источников, приводимым О. В. Хлевнюком, в январе 1930 года. было зарегистрировано 346 массовых выступлений, в которых приняли участие 125 000 человек, в феврале — 736 (220 000), за первые две недели марта — 595 (около 230 000), не считая Украины, где волнениями было охвачено 500 населённых пунктов. В марте 1930 года в целом в Белоруссии, Центрально-Чернозёмной области, в Нижнем и Среднем Поволжье, на Северном Кавказе, в Сибири, на Урале, в Ленинградской, Московской, Западной, Иваново-Вознесенской областях, в Крыму и Средней Азии было зарегистрировано 1642 массовых крестьянских выступления, в которых приняли участие не менее 750 000—800 000 человек. На Украине в это время волнениями было охвачено уже более тысячи населённых пунктов.

Партийному и государственному руководству пришлось несколько отступить, и 2 марта 1930 в советской печати было опубликовано письмо Сталина «Головокружение от успехов», в котором вина за «перегибы» при проведении коллективизации была возложена на местных руководителей. Ещё через месяц на места была направлена правительственная директива о смягчении курса в связи с угрозой «широкой волны повстанческих крестьянских выступлений» и уничтожения «половины низовых работников», а также уточнения о порядке реализации коллективизации[4]. Сопротивление крестьянства, однако, привело лишь к некоторому сдерживанию темпов коллективизации, которая была завершена в последующие несколько лет, после того, как силами ОГПУ удалось подавить антисоветские выступления, нейтрализовать и ликвидировать их организаторов и наиболее активных участников. Усмирению крестьянства способствовала и массовая высылка кулаков и членов их семей в лагеря и трудовые поселения в Сибири и на Севере.

В период мирового экономического кризиса, демографическая статистика свидетельствовала о взрывном приросте населения СССР (+15,7 млн чел. с 1926 по 1939 гг.)[5] по сравнению с погрузившимися в Великую Депрессию США(прирост 13,5 млн чел)[6]. Двукратный рост доходов населения с 1932-го по 1937-й[7] обусловил не только улучшение благосостояния[источник не указан 813 дней][цитата не приведена 813 дней], но и увеличение объема внутреннего рынка, что в условиях удешевления импорта и экспорта вследствие кризиса явилось дополнительным импульсом к дальнейшей модернизации.[источник не указан 813 дней][цитата не приведена 813 дней]

В третью пятилетку удалось наконец приступить к реализации главной цели реформ — развертыванию военной промышленности в условиях нарастающей военной угрозы.[цитата не приведена 813 дней]

Итоги[править | править код]

В историографии годами «Великого перелома» принято называть период первых двух сталинских пятилеток.

Рост физического объёма валовой продукции промышленности СССР в годы 1-й и 2-й пятилеток (1928—1937 гг.)[8][9]

Продукция	1932 г.	1937	1932 к 1928 (%) 1-я пятилетка	1937 к 1933 (%) 1 и 2-я пятилетки
Чугун, млн. т.	6,2	14,5	188 %	439 %
Сталь, млн. т.	5,9	17,7	137 %	412 %
Прокат чёрных металлов, млн. т.	4,4	13	129 %	382 %
Уголь, млн. т.	64,4	128	181 %	361 %
Нефть, млн. т.	21,4	28,5	184 %	246 %
Электроэнергия, млрд кВт·ч	13,5	36,2	270 %	724 %
Бумага, тыс. т.	471	832	166 %	293 %
Цемент, млн. т.	3,5	5,5	194 %	306 %
Сахарный песок, тыс. т.	1828	2421	142 %	189 %
Станки металлорежущие, тыс. шт.	19,7	48,5	985 %	2425 %
Автомобили, тыс. шт.	23,9	200	2988 %	25000 %
Обувь кожаная, млн. пар	86,9	183	150 %	316 %

Первая пятилетка (1928-32) была разработана на основе Директив Пятнадцатого съезда ВКП(б), как продолжение и развитие идей долгосрочного плана ГОЭЛРО. Гл. задача 1-й пятилетки состояла в построении фундамента социалистической экономики и укреплении обороноспособности страны. План предусматривал задания и мероприятия, направленные на превращение СССР из аграрной в развитую индустриальную державу, на коллективизацию значительного числа крестьянских хозяйств. Работа по подготовке плана проходила в острой борьбе против троцкистов, отстаивавших лозунг «сверхиндустриализации», и правой оппозиции, требовавшей равнения на «узкие места» в народном хозяйстве, низких темпов развития, особенно отраслей тяжёлой промышленности.

В результате выполнения второго пятилетнего плана развития народного хозяйства СССР было введено в действие 4500 крупных государственных промышленных предприятий. Часть продукции промышленности в общем объёме хозяйства повысилась с 70,2 % в 1932 до 77,4 % в 1937. 80 % всей промышленной продукции было получено на предприятиях, вновь построенных или полностью реконструированных за годы 1-й и 2-й пятилеток.

Для поддержки роста промышленного и сельскохозяйственного производства, а также в связи с развитием новых индустриальных районов была реализована масштабная программа железнодорожного строительства, введены в действие крупные сооружения водного транспорта. Грузооборот железнодорожного транспорта увеличился за пятилетие более чем в 2 раза. Производительность труда в промышленности выросла на 90 %, что явилось результатом повышения технического уровня и освоения новой техники.

По абсолютным объёмам промышленного производства СССР в конце 30-х гг. вышел на второе-третье место после США и Германии.[10] Сократилось отставание от развитых стран по производству продукции на душу населения. Количество рабочих выросло с 9 до 23 млн человек. В 1935 г. отменили карточки на продукты и промышленные товары. В третьей пятилетке (1937—1941) темпы роста промышленного производства по категориям А и Б(производство средств производства и производство товаров народного потребления)значительно снизились и не превышали в среднем 3-4 % в год. В этот период заметно выросла доля военной промышленности, которая к тому моменту стала обеспечена необходимой материально-сырьевой и кадровой базой.

В результате за 14 предвоенных лет были созданы целые отрасли промышленности буквально с нуля[цитата не приведена 813 дней], а также в достаточно быстрой ликвидации её последствий в виде карточной системы и т. д.

См. также[править | править код]

Головокружение от успехов
Сталинские репрессии
Коллективизация
Индустриализация
Голод в СССР (1932—1933)

Примечания[править | править код]

Источник

1.1. Рік великого перелому

Мандрівник, що відвідав би в середині 20-х рр. Радянську Україну, був би вражений тими важливими змінами, що їх зробили Ради. Про це свідчили, нова ідеологія, структура уряду, організація економіки, правопорядок, освіта й культура. Але не менш вразило б його й те, як багато ще лишилося старого. Україна, як і раніше, була переважно краєм землеробів, що працювали по-старому, церкви, пануючої в духовному житті, й традиційних цінностей, що лишалися в силі. Фактично йшлося про суспільство, в якому співіснували й змагалися дві культури. В містах переважали радянські порядки, на селі, де жила більшість населення, зміни були відносно незначними. Чи не найдужче дратувало більшовицьких революціонерів те, що селяни не виявляли великого бажання перейматися їхньою вірою в комуністичну утопію. Тому існувала реальна можливість того, що попри революційні зміни Радянський Союз може залишитися відсталою й переважно аграрною країною. Відтак перед партією стояло невдячне завдання встановлювати диктатуру в переважно селянському середовищі. Для Сталіна таке становище було не лише гнітючим, а й загрозливим. За НЕПу економічно зміцніли запеклі вороги нового режиму – куркулі. Але ще зловісніше над молодою соціалістичною державою нависла загроза нападу, що його як застерігав Сталін, готують капіталістичні країни. Такий підхід породжував серед членів партії відчуття необхідності термінових і радикальних дій для порятунку революції та здійснення пов’язаних із нею сподівань.

1929 рік у радянській літературі традиційно називався «роком великого перелому». Зазначений термін вперше ввів у оборот партійної пропаганди Й.В.Сталін у своїй однойменній статті, опублікованій в газеті «Правда» 7.11.1929р. У ній наголошувалося, що саме в цьому році наступив великий перелом на всіх фронтах соціалістичного будівництва. Стосовно села мова йшлася про ’’корінний перелом у розвитку землеробства від дрібного і відсталого індивідуального господарства до великого і передового землеробства’’.[13] Насправді ж у 1929 році була започаткована примусова колективізація сільського господарства, яка обернулася для десятків мільйонів селян зубожінням, репресіями та трагедією голодомору 1932-1933рр. Не оминули ці сумні наслідки сталінського «великого перелому» і полтавський край.

Полтавщина з її роботящим хліборобським населенням, прекрасними родючими ґрунтами здавна належала до основних житниць країни. Протягом 1906-1915рр. Полтавська губернія щорічно давала 144,5 млн. пудів хліба, в тому числі 44 млн. товарного зерна. Товарна продукція сільського господарства вироблялася у поміщицьких та великих селянських господарств.

Радянське законодавство ввело серйозні обмеження для заможних господарств щодо використання найманої праці. Внаслідок цього число селянських господарств на Полтавщині, що наймали строкових сільськогосподарських робітників в 1924 році, складало 2,7% в той час, як у 1917 році таких господарств було 6,6%.

В радянській історіографії, починаючи з 30-х рр., постійно насаджувалася теза, що нібито одноосібні селянські господарства ще до початку суцільної колективізації вже повністю вичерпали можливості для свого подальшого розвитку, внаслідок чого намітилась деградація сільськогосподарського виробництва і це, зокрема, виявилось у хлібозаготівельній кризі 1928-1929рр.

На Полтавщині успішно розвивались різні форми селянської кооперації – сільськогосподарської, споживчої, кустарно-промислової. Досить давні і міцні коріння мала сільськогосподарська кооперація. Найстаріше товариство сільськогосподарської кооперації, «Полтавське товариство сільського господарства» тут було засноване ще в 1865 році. До 1913 року в Полтавській губернії налічувалось 307 товариств сільськогосподарської кооперації. Через кооперацію селянин поєднував інтереси власного індивідуального господарства з інтересами інших членів кооперативних товариств, задовольняв свої потреби у кредитах, отримував чистосортне насіння, племінну худобу, складні машини і реманент, збував свою сільськогосподарську продукцію. Сільськогосподарська кооперація повністю будувалася за принципом добровільного членства і користувалася підтримкою з боку селянства.

Набагато складнішою була справа із сільськогосподарськими колективними господарствами (колгоспами), які теж включалися в систему сільськогосподарської кооперації. Колективні господарства об’єднували не більше одного відсотка селянських господарств, практично не давали товарної продукції і існували завдяки матеріальній підтримці з боку держави. Та, незважаючи на підтримку з боку держави, справи в колгоспах йшли невтішно. Трудова дисципліна занепала. Настрій у колгоспників був гнітючий. Була національна ворожнеча. Болгари не мирилися з українцями, українці не мирилися з болгарами. Сварки, лайки, бруд, безгосподарність, цілковитий занепад – ось на що захворіли колгоспи на кінець 1929 та початок 1930 року. Вони з агітатора за колективізацію перетворилися у агітатора проти колективізації. [9]

Практичне здійснення сталінського варіанту соціалістичної індустріалізації вимагало величезних коштів, які держава сподівалася отримати, зокрема, і шляхом встановлення своєрідного «зверх податку на село». Він забезпечувався високими цінами на промислові товари, що споживались селянами, і низькими – на сільськогосподарські. В результаті село змушене було продавати державі хліба все більше, не отримуючи за нього еквівалентної оплати. І вже в час хлібозаготівельної кампанії 1927-1928рр. сталінському керівництву довелось зіткнутися з опором селянства, що не бажало продавати зерно за низькими цінами. У відповідь на це, починаючи з 1928 року, щодо заможної частини селянства стали застосовуватись надзвичайні заходи позаекономічного примусу, які особливого розмаху набули в 1929 році.

Не менш обтяжливим для заможного селянства було і так зване самооподаткування. Закон «Про самооподаткування населення на задоволення його громадських потреб» був виданий ВУЦВК 2 січня 1928 року. На відмінну від попередніх законодавчих актів про самооподаткування цей закон мав яскраво виражений класовий характер. Шкала, що визначала грошовий внесок (пай), була побудована за принципом зростаючої прогресії у залежності від прибутковості господарства. Біднота і частина маломіцних середняцьких господарств від самооподаткування звільнялись. Для того, щоб сплатити сільськогосподарський податок і самооподаткування, заможним господарствам доводилось продавати не тільки зерно, але й частину худоби та реманенту. Для таких господарств було зрозуміло, що шляхом посиленого оподаткування влада фактично взяла на експропріацію їх господарств.

Рік «великого перелому» характеризувався остаточним відступом до політики «воєнного комунізму». Початок форсованої колективізації збігся з практичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу, колективному або індивідуальному господарству.

1.2.Колективізація сільського господарства

1929 рік був роком крутого повороту політики Політбюро ВКП(б) взагалі, а на Україні – особливо. Партія взяла курс на знищення «куркуля як класи» та на колективізацію сільського господарства.

Що ховалося під цими формулами? Чого хотіло Політбюро комуністичної партії, цей найжорстокіший диктатор Росії – СРСР? В московському Політбюрові ВКП(б) йшлося про те, щоб землю у селян одібрати, а самих селян примусово спролетаризувати, перетворити їх (хоч і з дрібних, а все ж самостійних господарів) на звичайних робітників, які працювали б на державній землі, які б не мали жодних власних засобів виробництва, які позбавлені були б будь-яких прав на продукти своєї власної праці. А для чого це було потрібно? Це потрібно було для того, щоб, по-перше, задурно забирати у селянства увесь урожай сільськогосподарських продуктів, залишаючи самому виробникові лише голодну норму харчів, а іноді й того менше, для того, щоб довести визиск селянської маси до найвищої міри. По-друге, щоб цілком узалежнити багатомільйонову селянську масу від себе, від своїх партійних агентів-урядовців і цим зробити її, цю селянську масу, зовсім безвільною, слухняною, нездатною навіть на пасивний опір. А цей то опір у різних його формах саме на Україні (з часу пробудження українського народу до вільного незалежного й свідомого політичного життя в 1917-1919рр.) – ніяк не зникав після московської окупації України. Не зникав, не зважаючи на всі жорстокості окупаційного режиму, протягом десятка років. Для того щоб, цей процес пограбування селянства не виглядав дуже чорно, особливо для закордонного пролетаріату, придумано відповідні формули: «знищення куркуля як класи» і «колективізація сільського господарства».

Із середини 1929 року почав впроваджуватися курс на суцільну колективізацію сільського господарства, що на практиці перетворилося на примусове усуспільнення засобів виробництва селян у колгоспах. Тих, хто відмовлявся вступати до колгоспу, прирівнювали до куркулів та їх посібників. Одних судили, інших цілими сім’ями, відібравши все майно і продукти, відправляли до Сибіру, декого висилали в інші села, але без майна, й поселяли в хати найбідніших селян. Позбавлені всього необхідного для прожитку, люди бідували, голодували. Всі біди поглиблювало ще й те, що для «розкуркулювання», «викачки» хліба та інших продуктів залучалися здебільшого малограмотні люди, а нерідко й нечесні елементи, дармоїди, які прагнули поживитися за рахунок майна та худоби розкуркулених селян. Люди змушені були вступати до колгоспів. Ставши не з своєї волі колгоспником, учорашній селянин-одноосібник у колгоспі почував себе швидше батраком, ніж господарем, а це в свою чергу породжувало незацікавленість станом справ в артілі, безвідповідальність, низьку трудову дисципліну. В 1932 році різко зросла кількість колгоспників, які не бажали брати участь в суспільному виробництві, почастішали випадки масових виходів із колгоспів. У с. Підлужжя Кременчуцького району органи робітничо-селянської інспекції провели з’ясування мотивів, за якими 90 колгоспників вийшли з артілей ім. «Червоних партизан» та ім. Шевченка. За словами самих колгоспників, вони виявилися такими:’’1) в колгоспі грабують; 2) ми голодні, не в змозі працювати; 3) дуже важкі норми виробітку, їх не можливо виконати; 4) немає зиску працювати в артілі; 5) погане громадське харчування’.[5] Як приклад, наведемо декілька статей опублікованих в газеті «Більшовик Полтавщини» за 6 квітня 1933 року.

Громадське харчування занедбали.

Організація правильного громадського харчування є невід’ємна частина вчасного проведення весняної сівби. Цього не розуміють керівники колгоспів Мачуської сільради. Майже по всіх артілях кухні та їдальні не обладнані. Казани давно пора ладити. У приміщеннях брудно. Столів немає, ложок та мисок не вистачає. Правління не турбуються про обладнання їдалень та про налагодження справи громадського харчування. Цим самим вони зривають успішне проведення більшовицької сівби. Сільраді та партосередкові рішуче треба перевірити справу громадського харчування по колгоспах і домогтися негайної ліквідації всіх неполадків.

Покласти край розкраданню громадських харчів.

Партія та уряд дали чітке настановлення в справі громадського харчування: хто робить той і їсть. В артілі «Веселий Ранок», Рибчанської сільради, цього настановлення не додержуються. Щодня з їдальні, видається більше обідів ніж було людей на роботах. Керівники їдалень припустили ту помилку, що видають колгоспникам талони на обід наперед. Отже, ледар має можливість, одержавши талони, зовсім не ходити на роботу. А є й такі колгоспники-ударники, що жаліють ледарів і дають їм свої талони. Управа артілі повинна організувати суворий контроль над видачею талонів на обіди і покласти край розкраданню громадських харчів.

Тоталітарна система, безжально пограбувавши колгоспників та одноосібників під час весняної посівної кампанії 1933 року, остаточно прирекла селян на вимирання. Підсумовуючи колективізацію сільського господарства 1929-1933рр., можна стверджувати, що більшовики мали всі підстави святкувати «перемогу»: показали селянам, яким має бути «заможне життя» за більшовицькими критеріями, депортували, вивезли до Сибіру найбільш працелюбну та заможну частину українського селянства (за більшовицькою термінологією – куркулі), винищили, засадили до концтаборів національно свідомих громадян України. То була справжня війна сталінського режиму проти українського народу.

Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 58920
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

… і, худоба гине, люди стали злі. Земля очутилась в бур’янах… Плани в цьому році дані більші, а врожай через загибель озимини далеко менший. Чи нормально, що плани біліші, ніж врожай? Голодомор 1932-1933 рр. був страшним злочином сталінського режиму. Він був спровокований радянським керівництвом з метою масового вступу селян до колгоспів. Знесилені селяни не змогли ефективно провести посівну кампан …

… першу чергу потрібно назвати втрати від голоду і хворіб, виселення людей з обжитих Серед населення зустрічались численні випадки канібалізму. Виступаючи на міжнародному симпозіумі «Голодомор-33», письменник С. Плачинда розповів про те, що в квітні 1933 року його діда, Максима Плачинду, звироднілі люди вбили, розрубали На частини, одну з них з’їли, а другу продали на базарі, що його старшого брата …

… умовах, повинні перечитати згадані твори Кест-лера, зокрема «The Invisible Writing». Чимало чужинців відвідували СССР в 1932 і 1933 pp., але «не бачили» голоду в Україні, не бачив його теж відомий тоді радикальний політик, багаторазовий французький міністр і прем’єр Еріо. Не бачив, бо саме в роки глодової облоги України між Францією і СССР існував торговельний договір, на підставі якого Совє …

… реєстрували другий раз, як одного з померлих членів родини. Виходило, що вмерла одна людина, а по документах – дві. І якщо закордонні дослідники давно вивчають наслідки голодомору на Україні, то українські історики тільки трохи більше 10 років. Одні західні дослідники вважають, що під час голодомору загинуло десь 8 – 15 млн. чоловік, інші називають цифру в 2 млн.. Думки українських істориків …

Источник