Рік який сталін оголосив роком великого перелому

Рік який сталін оголосив роком великого перелому thumbnail

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

«Великий перелом» — вираз Й. В. Сталіна, яким він охарактеризував розпочату в кінці 1920-х в СРСР політику форсованої індустріалізації та колективізації сільського господарства. Вперше термін був запроваджений на пленумі ЦК ВКП(б) 10-17 листопада 1929 р., де говорилося про те, що план першого року п’ятирічки виконано успішно. Саме це було затверджено в постанові РНК СРСР від 1 грудня 1929 «Про контрольні цифри народного господарства на 1929—1930 рр.». Отже, вислів «великий перелом» означав перехід до «соціалістичного» переустрою села.

Історія[ред. | ред. код]

XV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) прийняв директиви щодо першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР. Завдяки цьому плану модернізаційні процеси мали охопити усі сфери життя. Відповідно до п’ятирічного плану розроблялися також плани економічного розвитку України. У травні 1929 року вони були затверджені XI Всеукраїнським з’їздом рад.

На капітальне будівництво в СРСР планувалося виділити 64 млрд крб., а з них на Україну — 13 млрд крб.

У перший рік п’ятирічки високий темп розвитку забезпечило те, що економіка СРСР ще відчувала імпульси НЕПу. За п’ятирічним планом валова продукція промисловості УСРР у 1928/29 р. збільшилася на 20 % проти 16,5 %.

Влада намагалася будь-якими методами сприяти інтенсивній праці робітників для виконання поставлених завдань. ЦК ВКП(б) 9 травня 1929 р. прийняв постанову «Про соціалістичне змагання фабрик та заводів», якою зобов’язував профспілки забезпечити організацію змагання.

Під час економічної кризи, яка охопила в 1929 р. капіталістичний світ, успіхи першого року п’ятирічки створили ілюзію можливості швидко вийти з економічної відсталості та ввійти у число найбільш економічно розвинутих країн. Більшість більшовиків підтримували це рішення про економічний «стрибок», бо розуміли, що саме це забезпечить побудову соціалізму за декілька років. Але потреби народу не бралися до уваги і казали, що успішне майбутнє варте кількох років тяжкої праці та повного самообмеження.

І вже з осені 1928 р. у містах почалося введення карток на хліб для робітників та службовців. Масло та цукор давали лише частині населення, а на решті економили.

У 1929 р. на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було вирішено за будь-яку ціну прискорити розвиток машинобудування та інших галузей великої промисловості. Це означало не всебічний, рівномірний розвиток економіки, а інтенсивний розвиток окремих виробництв задля створення нових заводів та фабрик. Й. Сталін у статті «Рік великого перелому», опублікованій до 12-ї річниці Жовтневого перевороту, оголосив запланований приріст великої промисловості на 1929/1930 р.— 32 %. У липні 1930 р. відбувся XVI з’їзд ВКП(б), на якому Сталін виступив із пропозицією декретувати на 1930/1931 господарський рік 45 % приросту промислової продукції.

5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про реорганізацію управління промисловістю», згідно з якою підприємства, а не трести стали головними ланками управління. Але підприємства були позбавлені економічної самостійності, яку мали трести.

Нові, впроваджені Москвою адміністративно-директивні методи управління характеризувалися централізацією та суворою регламентацією. Кредитна та податкова реформи 1930 р. ліквідували фінансові обмеження для підприємств. Керівників новобудов, які намагалися виконати сталінські директиви, спіткали численні труднощі: нестача коштів, устаткування, брак кваліфікованих кадрів, загальна техніко-економічна відсталість. Форсованому економічному розвитку було принесено в жертву життєвий рівень народних мас. Максимальна концентрація коштів на розвиток важкої промисловості загострила й без того скрутну ситуацію в легкій промисловості.

Див. також[ред. | ред. код]

  • Йосип Сталін
  • Індустріалізація
  • Колективізація
  • П’ятирічки в СРСР
  • Держплан СРСР

Джерела[ред. | ред. код]

  • Турченко Ф. Г. Новітня історія України. Частина перша. 1914—1939: Підруч. для 10-го кл. загальноосвіт. навч. закл. — Вид. 3-тє, виправл. та допов. — К.: Генеза, 2002. — 352 с.: іл.
  • Бойко О. Д. Історія України (запитання та відповіді) — К ВЦ «Академія» 1997. — 320 с. (Альма-матер)
  • Крип’якевич І. Історія України. — Львів, 1990.

Посилання[ред. | ред. код]

  • С. В. Кульчицький. «Великий перелом» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 467. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  • Год великого перелома: К ХII годовщине Октября

Источник

Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 17 сентября 2019;
проверки требуют 2 правки.

Агитационный плакат о выполнении пятилетнего плана

«Великий перелом» — выражение И. В. Сталина, которым он охарактеризовал начатую в конце 1920-х в СССР политику форсированной индустриализации и коллективизации сельского хозяйства.

Читайте также:  Ноет перелом стопы

Новая экономическая политика, проводившаяся после окончания Гражданской войны и будучи по своей сути компромиссным решением острого кризиса, не могла обеспечить в условиях ожидавшейся войны должные темпы перехода экономики СССР от отсталой аграрной к развитой индустриальной. Одним из возможных путей развития могла быть дальнейшая экономическая либерализация и углубление НЭПа. ВКП(б) под руководством Сталина избрала другой путь — создание мобилизационной экономики с предельной концентрацией ресурсов в руках государства и политические репрессии против целых классов и социальных групп — и прежде всего против «кулаков».

История[править | править код]

В своей статье «Год великого перелома: к XII годовщине Октября» И. В. Сталин назвал 1929 год «годом великого перелома на всех фронтах социалистического строительства»[1][2][3]. Именно в этот год произошёл окончательный отказ от политики НЭПа и обозначен мобилизационный курс развития, благодаря которому была решена стоявшая перед страной задача индустриальной модернизации.

Лидер СССР И. В. Сталин в 1929 году

По утверждению Сталина, в 1929 году партии и стране удалось добиться решительного перелома:

  1. в области производительности труда, что выразилось в «развёртывании творческой инициативы и могучего трудового подъёма миллионных масс рабочего класса на фронте социалистического строительства».
  2. в области разрешения в основном проблемы накопления для капитального строительства тяжёлой промышленности, ускоренного развития производства средств производства и создания предпосылок для «превращения нашей страны в страну металлическую».
  3. в переходе земледелия «от мелкого и отсталого индивидуального хозяйства к крупному и передовому коллективному земледелию, к совместной обработке земли, к машинно-тракторным станциям, к артелям, колхозам, опирающимся на новую технику, наконец, к гигантам-совхозам, вооружённым сотнями тракторов и комбайнов».

Реальная ситуация в стране, однако, была далеко не такая оптимистичная. Как указывает исследователь О. В. Хлевнюк, курс на форсированную индустриализацию и насильственную коллективизацию «фактически вверг страну в состояние гражданской войны».

Особенно остро отреагировало сельское население — насильственные хлебозаготовки, сопровождавшиеся массовыми арестами и разорением хозяйств, привели к мятежам, количество которых к концу 1929 года исчислялось уже многими сотнями[источник не указан 498 дней]. Не желая отдавать имущество и скот в колхозы и опасаясь репрессий, которым подверглись зажиточные крестьяне, люди резали скот и сокращали посевы.

На сопротивление деревни государство ответило силой. Провозгласив курс на сплошную коллективизацию и ликвидацию кулаков, опираясь на направленные в деревню из города специальные рабочие отряды при поддержке ОГПУ и армии, местные власти насильно сгоняли крестьян в колхозы, отнимая у них имущество.

Это привело лишь к ещё большему обострению обстановки. Согласно данным из различных источников, приводимым О. В. Хлевнюком, в январе 1930 года. было зарегистрировано 346 массовых выступлений, в которых приняли участие 125 000 человек, в феврале — 736 (220 000), за первые две недели марта — 595 (около 230 000), не считая Украины, где волнениями было охвачено 500 населённых пунктов. В марте 1930 года в целом в Белоруссии, Центрально-Чернозёмной области, в Нижнем и Среднем Поволжье, на Северном Кавказе, в Сибири, на Урале, в Ленинградской, Московской, Западной, Иваново-Вознесенской областях, в Крыму и Средней Азии было зарегистрировано 1642 массовых крестьянских выступления, в которых приняли участие не менее 750 000—800 000 человек. На Украине в это время волнениями было охвачено уже более тысячи населённых пунктов.

Партийному и государственному руководству пришлось несколько отступить, и 2 марта 1930 в советской печати было опубликовано письмо Сталина «Головокружение от успехов», в котором вина за «перегибы» при проведении коллективизации была возложена на местных руководителей. Ещё через месяц на места была направлена правительственная директива о смягчении курса в связи с угрозой «широкой волны повстанческих крестьянских выступлений» и уничтожения «половины низовых работников», а также уточнения о порядке реализации коллективизации[4]. Сопротивление крестьянства, однако, привело лишь к некоторому сдерживанию темпов коллективизации, которая была завершена в последующие несколько лет, после того, как силами ОГПУ удалось подавить антисоветские выступления, нейтрализовать и ликвидировать их организаторов и наиболее активных участников. Усмирению крестьянства способствовала и массовая высылка кулаков и членов их семей в лагеря и трудовые поселения в Сибири и на Севере.

В период мирового экономического кризиса, демографическая статистика свидетельствовала о взрывном приросте населения СССР (+15,7 млн чел. с 1926 по 1939 гг.)[5] по сравнению с погрузившимися в Великую Депрессию США(прирост 13,5 млн чел)[6]. Двукратный рост доходов населения с 1932-го по 1937-й[7] обусловил не только улучшение благосостояния[источник не указан 813 дней][цитата не приведена 813 дней], но и увеличение объема внутреннего рынка, что в условиях удешевления импорта и экспорта вследствие кризиса явилось дополнительным импульсом к дальнейшей модернизации.[источник не указан 813 дней][цитата не приведена 813 дней]

Читайте также:  Лечение оскольчатого перелома бедренной кости

В третью пятилетку удалось наконец приступить к реализации главной цели реформ — развертыванию военной промышленности в условиях нарастающей военной угрозы.[цитата не приведена 813 дней]

Итоги[править | править код]

В историографии годами «Великого перелома» принято называть период первых двух сталинских пятилеток.

Рост физического объёма валовой продукции промышленности СССР в годы 1-й и 2-й пятилеток (1928—1937 гг.)[8][9]

Продукция1932 г.19371932 к 1928 (%)
1-я пятилетка
1937 к 1933 (%)
1 и 2-я пятилетки
Чугун, млн. т.6,214,5188 %439 %
Сталь, млн. т.5,917,7137 %412 %
Прокат чёрных металлов, млн. т.4,413129 %382 %
Уголь, млн. т.64,4128181 %361 %
Нефть, млн. т.21,428,5184 %246 %
Электроэнергия, млрд кВт·ч13,536,2270 %724 %
Бумага, тыс. т.471832166 %293 %
Цемент, млн. т.3,55,5194 %306 %
Сахарный песок, тыс. т.18282421142 %189 %
Станки металлорежущие, тыс. шт.19,748,5985 %2425 %
Автомобили, тыс. шт.23,92002988 %25000 %
Обувь кожаная, млн. пар86,9183150 %316 %

Первая пятилетка (1928-32) была разработана на основе Директив Пятнадцатого съезда ВКП(б), как продолжение и развитие идей долгосрочного плана ГОЭЛРО. Гл. задача 1-й пятилетки состояла в построении фундамента социалистической экономики и укреплении обороноспособности страны. План предусматривал задания и мероприятия, направленные на превращение СССР из аграрной в развитую индустриальную державу, на коллективизацию значительного числа крестьянских хозяйств. Работа по подготовке плана проходила в острой борьбе против троцкистов, отстаивавших лозунг «сверхиндустриализации», и правой оппозиции, требовавшей равнения на «узкие места» в народном хозяйстве, низких темпов развития, особенно отраслей тяжёлой промышленности.

В результате выполнения второго пятилетнего плана развития народного хозяйства СССР было введено в действие 4500 крупных государственных промышленных предприятий. Часть продукции промышленности в общем объёме хозяйства повысилась с 70,2 % в 1932 до 77,4 % в 1937. 80 % всей промышленной продукции было получено на предприятиях, вновь построенных или полностью реконструированных за годы 1-й и 2-й пятилеток.

Для поддержки роста промышленного и сельскохозяйственного производства, а также в связи с развитием новых индустриальных районов была реализована масштабная программа железнодорожного строительства, введены в действие крупные сооружения водного транспорта. Грузооборот железнодорожного транспорта увеличился за пятилетие более чем в 2 раза. Производительность труда в промышленности выросла на 90 %, что явилось результатом повышения технического уровня и освоения новой техники.

По абсолютным объёмам промышленного производства СССР в конце 30-х гг. вышел на второе-третье место после США и Германии.[10] Сократилось отставание от развитых стран по производству продукции на душу населения. Количество рабочих выросло с 9 до 23 млн человек. В 1935 г. отменили карточки на продукты и промышленные товары. В третьей пятилетке (1937—1941) темпы роста промышленного производства по категориям А и Б(производство средств производства и производство товаров народного потребления)значительно снизились и не превышали в среднем 3-4 % в год. В этот период заметно выросла доля военной промышленности, которая к тому моменту стала обеспечена необходимой материально-сырьевой и кадровой базой.

В результате за 14 предвоенных лет были созданы целые отрасли промышленности буквально с нуля[цитата не приведена 813 дней], а также в достаточно быстрой ликвидации её последствий в виде карточной системы и т. д.

См. также[править | править код]

  • Головокружение от успехов
  • Сталинские репрессии
  • Коллективизация
  • Индустриализация
  • Голод в СССР (1932—1933)

Примечания[править | править код]

Источник

«Великий перелом» — вираз І. В. Сталіна, яким він охарактеризував розпочату в кінці 1920-х в СРСР політику форсованої індустріалізації і колективізації сільського господарства.


Історія

Нова економічна політика (НЕП), що проводилася після закінчення Громадянської війни, не змогла, та й не повинна була забезпечити швидкий перехід СРСР від аграрної економіки до індустріальної і забезпечити базу для оборони країни в період Великої Вітчизняної війни. {читайте зібрання творів Сталіна І.В. або https://grachev62.narod.ru/vkpb_hist/content.htm}

Читайте также:  Перелом нижних ребер снимки

ВКП (б) під керівництвом Сталіна обрала ленінський шлях — мобілізаційної економіки з граничною концентрацією ресурсів у руках держави, або як тоді було прийнято говорити в руках робітничого класу і його диктатури, одним з механізмів якої полягав у політичні репресії проти окремих соціальних груп (насамперед проти селянської буржуазії (куркулів)), які служили дешевою робочою силою для масштабних будівництв.

У своїй статті «Рік великого перелому: до ХII річниці Жовтня» І. В. Сталін назвав 1929 «роком великого перелому на всіх фронтах соціалістичного будівництва» [1]. Саме в цей рік відбувся остаточний відмова від політики НЕПу і позначений мобілізаційний курс розвитку, завдяки якому була вирішена стояло перед країною завдання індустріальної модернізації.

За твердженням Сталіна, в 1929 році партії і країні вдалося домогтися рішучого перелому:

  1. в області продуктивності праці, що виразилося в «розгортанні творчої ініціативи і могутнього трудового піднесення мільйонних мас робочого класу на фронті соціалістичного будівництва».
  2. в галузі вирішення в основному проблеми накопичення для капітального будівництва важкої промисловості, прискореного розвитку виробництва засобів виробництва і створення передумов для «перетворення нашої країни в країну металеву».
  3. в переході землеробства «від дрібного і відсталого індивідуального господарства до великого і передового колективного землеробства, до спільного обробітку землі, до машинно-тракторним станціям, до артелям, колгоспам, що спирається на нову техніку, нарешті, до гігантам- радгоспам, збройним сотнями тракторів і комбайнів «.

Реальна ситуація в країні, проте, була далеко не така оптимістична. Як вказує російський дослідник О. В. Хлівнюк, курс на форсовану індустріалізацію і насильницьку колективізацію «фактично кинув країну в стан громадянської війни». [2]

Особливо гостро відреагувало сільське населення — насильницькі хлібозаготівлі, що супроводжувалися масовими арештами і розоренням господарств, призвели до заколотів, кількість яких до кінця 1929 обчислювалося вже багатьма сотнями. Не бажаючи віддавати майно і худобу в колгоспи і побоюючись репресій, яких зазнали заможні селяни, люди різали худобу і скорочували посіви.

На опір села держава відповіла силою. Проголосивши курс на суцільну колективізацію і ліквідацію куркулів, спираючись на спрямовані в село з міста спеціальні робочі загони за підтримки ОГПУ і армії, місцева влада насильно зганяли селян у колгоспи, відбираючи у них майно. Колективізація супроводжувалася масовим закриттям церков, використанням цих будівель під господарські потреби, знищенням і розкраданням предметів релігійного культу, арештами служителів церкви, які вважалися провідниками реакційної ідеології.

Це призвело лише до ще більшого загострення обстановки. Згідно з даними з різних джерел, що приводиться О. В. Хлівнюк, у січні 1930 р. було зареєстровано 346 масових виступів, в яких взяли участь 125 тис. осіб, у лютому — 736 (220 тис.), за перші два тижні березня — 595 (близько 230 тис.), не рахуючи Україна, де заворушеннями було охоплено 500 населених пунктів. У березні 1930 р. в цілому в Білорусії, Центрально-Чорноземної області, в Нижньому і Середньому Поволжі, на Північному Кавказі, в Сибіру, ​​на Уралі, в Ленінградській, Московській, Західної, Іваново-Вознесенської областях, в Криму та Середньої Азії було зареєстровано 1642 масових селянських виступи, в яких взяли участь не менше 750-800 тис. осіб. На Україні в цей час заворушеннями було охоплено вже понад тисячу населених пунктів. [2] Партійному і державному керівництву довелося дещо відступити, і 2 березня 1930 в радянській пресі було опубліковано лист Сталіна » Запаморочення від успіхів «, в якому провина за» перегини «при проведенні колективізації була покладена на місцевих керівників. Ще через місяць на місця була направлена ​​урядова директива про пом’якшення курсу у зв’язку із загрозою» широкої хвилі повстанських селянських виступів «і знищення» половини низових працівників «. [2] Опір селянства, проте, призвело лише до деякого стримування темпів колективізації, яка була завершена в наступні кілька років, після того, як силами ОГПУ вдалося придушити антирадянські виступи, нейтралізувати і ліквідувати їх організаторів і найбільш активних учасників. упокорення селянства сприяла і масова висилка куркулів та членів їх сімей в табори і трудові поселення в Сибіру і на Півночі.


Примітки

Источник