Перелом кісток верхніх кінцівок
Національний університет фізичного виховання і спорту України
Реферат на тему:
Реабілітація верхніх кінцівок
після переломів
СтудентаIV,
групи №42
Борисенка Д.С.
Київ, 2006
Зміст:
Вступ
1. Методи лікування переломів
2. Переломи верхніх кінцівок та реабілітація після них
Використана література
Вступ
Переломи кісток – це порушення їх цілості. Виникають вони у будь-якій частині скелета. Переломи можуть бути наслідком травми (механічні) і патологічного процесу (пухлини, остеомієліт, туберкульоз тощо). Їх називають відкритими при порушенні цілості шкіри і закритими, коли вона збережена. Спостерігаються переломи без зміщення та зі зміщенням відламків. Близько 80% становлять переломи кінцівок. Розрізняють діафізарні (тіло кістки), епіфізарні (внутрішньосуглобові) та метафізірні (навколосуглобові) переломи трабчастих кісток.
Переломи характеризуються болем, припухлістю, деформацією, появою рузливості у місці травми, кістковим хрустом (крепітація) і порушенням функцій.
1.Методи лікування переломів
Лікування переломів зводиться до трьох основних принципів: репозиції – зістаілення відлямків кісток, іммобілізації – утримання їх в нерухомому положені до зростання перелому (консолідація), відновлення функції. Існують два основні методи лікування переломів: консервативний та оперативний. Перший застосовують у переважній більшості хворих у вигляді фіксаційного і екстенційного методів.
Фіксаційний метод – передбачає одномоментне зіставлення відламків кіток ручним способом або спеціальними апаратами і утримання їх до зрощення за допомогою фіксуючих пов`язок. Для цього використовують матеріали, що швидко твердіють, такі, як гіпс, деякі пластмаси, поліамадні смоли та ін. Найбільш поширені гіпсові пов»язки, основою яких є марлеві бинти різного розміру з гіпсовим порошком між його шарами. Гіпс (сульфат кальцію) висушують при температурі 130 градусів Цельсію і розтирають у порошок. При замочуванні нагіпсованного матеріалу він твердіє при температурі води 15 градусів за 10 хв, а при 40 градусах – за 4 хв.
Фіксаційний метод іммобілізації використовується при переломах без зміщення або тих, що легко репонуються. Залежно від виду і локалізації перелому застосовують гіпсову колову (циркулярну) пов»язку і лонгету, що охоплює кінцівку на 12 – 13 обхвату.
При накладанні гіпсових пов»язок обов»язково фіксують два суглоби – вище та нижче перелому, а при переломах плечової та стегнової кісток – три. Гіпсові лонгети застосовують при лікування деяких переломів кісток передпліччя, гомілки та стопи. Її накладають при ушкодженнях верхніх кінцівок по розгинальній стороні, на нижніх – по згинальній і фіксують мармевими бинтами. У випадках відкритих переломів кісток використовуються вікончаста і мостовинна циркулярні гіпсові по»язки, що мають отвори для лікування ран.
Гіпсові пов»язки технологічно простіші. Вони щільно прилягають до тіла і добре утримують зіставлені відламки кісток, дозволяють при переломах нижніх кінцівок покидати ліжко і ходити на милицях до утворення кісткового мозоля, легко і безболісно знімаються. Однак найближчі до перелому суглоби надовго знерухомлюються, порушується їх функція. М»язи на час іммобілізації поступово втрачають свій тонус і скорочувальну здатність.
Екстензійний метод полягвє у зіставленні і утриманні відламків до зрощення перелому за допомогою систем постійного витягання. Використовується цей метод тоді, коли не вдається зістивити відламки одномоментно. При такому лікуванні переломів спочатку поступово, протягом декількох годин або діб, за допомогою обтяження добиваються зіставлення кісток (ретенційна фаза). Застосовують витягання скелетне, липкопластерне, клеолове, цинк-желетинове і за допомогою манжетки.
Скелетне витягання використовується при лікуванні косих, гвинтоподібних і осколкових переломів довгіх трубчастих кісток, деякіх переломів таза, верхніх шейних хребців, кісток у ділянці гомілковостопного суглоба та п»яткової кістки.
При цьому способі лікування кінцівок проводять спицю через кістку у ділінці виростків стегна або бугристості виликогомілкової кістки при переломах стегна, через п»яткову кістку – при переломах гомілкиЮ через ліктьовий відросток – при переломах плеча.Спицю закріплюють у дузі, до якої підв»язують шнур, пропускають його через блоки і залежно від ступеня розвитку м»язів підвішують гирі масою 8-14 кг при переломах стегна і 4-8 кг — кісток гомілки. Хворий лежить на спеціально обладнаному ліжку, а ушкоджену кінцівку кладуть на шину Белера, Брауна, ЦІТО або Богданова, що дає можливість здійснювати тягу за дистальні відділи ушкодженої кінцівки.
Витягання знімають після того, як сформується кістковий мозоль.
Липкопластирне, клеонове, цинк-желатинове витягання використовується при переломах кісток верхньої кінцівки, при лікуванні переломів у дітей.
Скелетне витягання залишає відкритим місце перелому і дає змогу щоденно контролювати травмовану ділянку. Вона не знерухомлює найближчі до перелому суглоби, що надає можливість починати раннє функціональне лікування. Разом з цим скелетне витягання при переломах нижніх кінцівок приковує хворого до ліжка і дозволяє йому встати і ходити лише після зняття іммобілізації.
Оперативний метод лікування переломів складається із відкритого (через операційну рану) зіставлення кісткових відламків і міцного утримання їх стержнями, цвяхами, гвинтами, шурупами, дротом, металевими пластинами (металоостосинтез), кістковими штифтами, трансплантантами. Після операції накладається відповідна гіпсова пов»язка. До цього методу лікування ваються при відкритих і внутрішньосуглобових переломах, при переломах стегнової кістки, ключиці, плечової кістки, кісток передпліччя, а також якщо інші методи виявились неефективними. Після повної консолідації перелому металеві предмети видаляються.
2.Переломи верхніх кінцівок
та реабілітація після них
2.1Діафізарні переломи
плеча, передпліччя трапляються дуже часто. Вони виникають у верхній, середній або нижній частині тіла кістки і можуть бути поперечні, повздовжні, косі, гвинтоподібні, осколочні, вбиті, без зміщення і зі зміщенням відламків. У дітей спостерігаються переломи за типом зеленої гілки: ламається кістка без ушкодження окістя, вони часто виникають по лінії епіфізарного хряща (епіфізіоліз). Іммобілізація проводиться шляхом гіпсових пов»язок, витягання і оперативно. Після іммобілізації, незалежно від її методу, у комплексному лікуванні призначають засоби фізмчної реабілітації.
У лікарняний період реабілітаціїї застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.
Перший період – іммобілізаційний, продовжується до утворення кісткового мозоля і зняття іммобілізації. Його завдання: попередження пневмонії, тромбозу, пролежнів, трофічних розладів, атрофії м»язів, контрактур, остеопорозу, стимуляція регенеративних процесів, навчання прикладних і побутових навичок самообслуговування. Застосовують РГГ, лікувальну гімнастику по 10-15 хв, самостійні заняття 4-6 разів на день.
У комплекс лікувальної гімнастики використовують до 75% загальнорозвиваючих і близько 25% спеціальних вправ. Призначають вправи для вільних від іммобілізації суглобів, тиск по осі кінцівки, ізометричні напруження м»язів спочатку 2-3с, а у подальшому – 5-7с. Рекомендуються уявні рухи в знерухомлених суглобах з одночасним використанням активних у симетричних ділянках здорової кінцівки.
Другий період – постіммобілізаційний, починається з моменту утворення первинного кісткового мозоля і зняття чи заміна іммобілізації на часткову. У хворого можуть мати місце атрофія м»язів, тугорухливість суглобів, що підлягали іммобілізації, контрактура, послаблення м»язової сили, порушення координації рухів, зниження функції органів і систем організму.
В цей період основною метою ЛФК є відновлення функцій кінцівки і загального стану організму. Окремими завданнями є: відновлення амплітуди рухів в ушкодженій кінцівці, усуненню тугорухливості і контрактур, зміцнення м»язів, сприяння утворенню щільного кістково мозоля. Застосовують РГГ і лікувальну гімнастику 25-30 хв, самостійні заннятя через кожні 1-1,5 год, гідрокінезитерапію, спортивно-прикладні вправи:активні і пасивні, з булавами, гімнастичними палками, м»ячами, гантелями різної маси, на снарядах.
2.2.Переломи плечової кістки
виникають при падінні на лікоть, кисть прямої руки, безпосередньому ударі по плечу. Інколи діафіз ушкоджується при надмірному м»язовому скороченні, що може бути у спорті при метанні диска, списа, гранати. При переломах без зміщення накладають таракобрахіальну гіпсову пов»язку, а при інших використовують скелетне розтягування за ліктьовий відросток на відвідній шині, клейове витягання, металоостеосинтез, апарат Ілізарова. Перелом зростається через 6-8тиж.
У перший період окрім загальнорозвиваючих і дихальних вправ
Застосовують такі спеціальні вправи: різноманітні рухи пальцями, спочатку вільно, а потім з гумовим кільцем, м»ячем, губкою, ізометричні напруження і т.п. Вправи виконують 6-10 разів у повільному темпі і повторюються 4-6 разів протягом дня.
У другому періоді до спеціальниз вправ попереднього періоду додають вправи на відновлення функції плечового і ліктьового суглобів. В заняттях обов»язково слід включати вправи з супінацією передпліччя. Виконують вправи за допомогою вільної руки, махові вправи, пересування рук по стіні вгору-вниз. Вправи виконують 10-15 разів у повільному темпі і повторюють 4-6 разів на день.
2.3.Переломи кісток передплічя
становлять близько половини усіх переломів верхніх кінцівок. У першому періоді на фоні загальнорозвиваючих і дихальних вправ призначають вправи для вільних від іммобілізації суглобів, статичні напруження м»язів плеча, передпіччя, уявні рух и ліктоьвому суглобі. У другому періоді вправи спрямовані на відновлення рухів у ліктьовомі і променезап»ясному суглобах, не забуваючи про вправи для пальців.
2.4.Перелом променевої кістки
в типовому місці виникає в нижній третині при падінні на кисть витянутої руки.При переломах зі зміщенням спостерігається характерна деформація, яка за формою нагадує багнет.
У першому періоді на 2-й день після травми хворому під час лікувальної гімнастики і самостійних занять необхідно виконувати рухи в плечовому, ліктьовому суглобах і пальцях травмованої руки, згинати активно і за допомогою здорової руки пальців в кулак до повного їх зіткнення з долонею, проводити ізометричні напруження м»язів передпліччя з одночасними рухами неушкодженою рукою. Не можна намагатися зробити пронацію чи супінацію у лонгеті, тому що такі рухи приведіть до зміщення відламків.
У другому періоді і після зняття іммобілізації спостерігається стійке обмеження рухливості в променезап»ясному суглобі і тому найбільше спеціальних вправ спрямовані на відновлення обсягу рухів у ньому.
Вправи спочатку виконують у полегшених умовах, з невеликою амплітудою. Кращім вихідним положенням є положення сидячі, рука на поверхні столу. Рекомендуються вправи у воді температурою 34-36 градусів, тому що більша температура викликає набряк. У подальшому рекомендують кидання і ловлю малого гумового м»яча, пронацію та супінацію передпліччя з використанням гімнастичної палиці, перекочування по столу медболу масою 1-2кг, прикладні рух тощо.
Використана література:
1. Дубровский В.И. Реабилитация в спорте.-М.: Физкультура и спорт, 1991, — 202с.
2. Матеев И., Банков С. Реабилитация при повреждениях руки: Пер. с болгарского. – София: Медицина и физкультура, 1987, — 255с.
3. Мухін В.М. Фізична реабілітація.-Київ, Олімпійска література, 2005,- С.136-203
Источник
Перекладаючи потерпілого з накладеною шиною при переломі кісток верхньої кінцівки, необхідно, щоб хтось із помічників підтримував ушкоджену кінцівку.
При переломі плечової кістки найпростішими методами іммобілізації є косинкова пов’язка або імпровізовані шини з двох дощечок, обмотаних бинтом і прив’язаних або прибинтованих до плеча. При цьому зігнута у ліктьовому суглобі рука підтримується косинковою пов’язкою.
При переломі ключиці можна виконати іммобілізацію, як показано на, а при переломах плеча та ключиці.
При переломах кісток передпліччя виражена деформація спостерігається тільки у випадку перелому обох кісток (променевої і ліктьової), а якщо зламана одна з них, то інша виконує роль шини і тим самим зменшує деформацію.
Іммобілізація при переломах кісток нижньої кінцівки
При переломі стегна для іммобілізації використовують дві шини (обгорнуті ватою або іншим м’яким матеріалом). Одну (довшу) – довжиною від пахви до ступні – прикладають до зовнішньої поверхні кінцівки, другу шину (коротшу) – від паху до ступні – прикладають по внутрішній поверхні кінцівки. Ступня повинна встановлюватись під кутом 90° до гомілки. Обидві шини прив’язують (бинтом, ременем або смужками матерії) до тулуба та другої кінцівки, причому кінці шин повинні виступати за ступню на 5-10 см. При відсутності підручного матеріалу або часу на його пошуки, можна використати більш простий прийом іммобілізації – “нога до ноги”.
При переломі кісток гомілки іммобілізацію виконують, як і при переломі стегна, – використовуються дві шини, які накладаються по зовнішній та внутрішній поверхнях гомілки від стегна до ступні. При несприятливих умовах можна застосувати вищеназваний метод “нога до ноги”.
При переломах коліна шину необхідно розмістити вздовж задньої поверхні кінцівки.
При аваріях, катастрофах у потерпілих можуть виникати вивихи.
Вивих – це ненормальне стійке зміщення суглобових поверхонь, порушення цілісності капсули суглобу та зв’язок.
Ознаки вивиху:
біль в суглобі – порушення його форми;
укорочення кінцівки – порушення рухової функції.
| Увага! | Вправлення вивиху повинен проводити лікар |
Перша допомога: іммобілізація кінцівки, введення знеболюючих (при можливості).
Ушкодження голови
Ушкодження голови може супроводжуватись ранами, забоями м’яких тканин, а також закритими і відкритими ушкодженнями головного мозку.
Найчастіше зустрічаються закриті ушкодження голови: струс головного мозку та забій. Вони можуть супроводжуватися нудотою, блювотою, запамороченням, дзвоном у вухах, втратою свідомості. Останній симптом може тривати від кількох хвилин до кількох годин і навіть днів (при важких травмах черепа – забої, стисканні головного мозку, проникливому пораненні черепа).
Стискання головного мозку є найважчим видом ушкодження, яке виникає при закритих та відкритих переломах черепа, з утворенням гострого набряку клітин мозку, кісткових уламків, внутрішньочерепним крововиливом (гематомою) та наявністю сторонніх тіл в мозку.
Перша допомога при закритих ушкодженнях головного мозку на місці події повинна надаватися з великою обережністю, так як різкі рухи можуть погіршити стан потерпілого. Піднімати потерпілого слід в лежачому положенні, підтримуючи йому голову. Якщо потерпілий без свідомості, не слід його турбувати (трясти) для того, щоб привести до тями. Потерпілому слід забезпечити спокій, він повинен лежати. При блювоті голову потерпілого необхідно обережно повернути на бік. Після чого витерти ротову порожнину, не допустити виникнення асфіксії! Обов’язковою є іммобілізація шийного відділу хребта і голови.
При відкритих, проникаючих пораненнях черепа не слід вводити тампони в рану, висушувати її, діставати уламки кісток та сторонні тіла з рани.
Необхідно краї рани обробити антисептичним розчином (при можливості) і обережно накласти на рану стерильну пов’язку.
Ушкодження хребта
Травми хребта відносять до важких наслідків аварій чи катастроф, так як нерідко це пов’язано з ушкодженням спинного мозку, що викликає паралічі, втрату чутливості, неможливість самостійно оправлятися. Особливо небезпечним є ушкодження шийного відділу спинного мозку, так як там розташовані життєво важливі центри, ураження яких може викликати швидку смерть потерпілого.
Перша медична допомога потребує обережного ставлення до такого потерпілого – слід виключити згинання хребта, різкі рухи (так як уламки хребців можуть стиснути, пошкодити речовину спинного мозку). Якщо потерпілий лежить на спині, його не можна підіймати за руки та ноги. Потерпілого (навіть лише при підозрі на травму хребта) перекладати, повертати, підіймати потрібно обережно та повільно, “одним блоком” 3-4 рятівникам.
Потерпілого з переломом хребта (чи підозрою на його ушкодження) слід покласти на тверду поверхню – дерев’яний щит, широку дошку, лист фанери та інш., тобто виключити згинання хребта. Якщо рятувальників мало (1-2), тобто немає можливості повернути потерпілого “одним боком”, щоб підкласти дошку чи щит, у цих випадках необхідно довгу дошку повільно просунути під хворого – від п’ят до потилиці, вздовж хребта, і прив’язати хворого бинтами, ременем до неї (фіксація).
При травмах шийного відділу хребта часто в поєднанні з черепно-мозковою травмою), які виникають при ДТП, необхідно накласти на шию імпровізовану шину – “комірець”, з цією метою використовують газету, картон, ватно-марлеву пов’язку.
| Пам’ятайте | Евакуація повинна проводитись тільки в лежачому положенні на твердій поверхні! |
Опіки
Це пошкодження шкіри чи слизових оболонок, часто з прилеглими тканинами, внаслідок дії на них високої температури або хімічних речовин.
В залежності від глибини ураження м’яких тканин виділяють такі ступені опіків:
І ступінь – почервоніння шкіри і її набряк;
ІІ ступінь–почервоніння шкіри та поява на ній міхурців, різних за розмірами, з прозорим або каламутним вмістом;
ІІІ ступінь– некроз (омертвіння) шкіри з утворенням струпа, що виникає внаслідок згортання тканинних білків;
IV ступінь– некроз шкіри та глибших шарів тканин.
При опіках шкіри міцними кислотами та лугами характерним є забарвлення струпа:
від азотної кислоти – світло-жовте;
від сірчаної – спочатку сіро-біле, а потім темно-коричневе;
від лугів – білувате і т.д.
Важкість та небезпечність опіків залежать від площі (розмірів) опікової поверхні та глибини опіку.
Всі опіки характеризуються гострим та пекучим болем, який може призвести до розвитку шоку. Опіки 1/3-1/2 (а у дітей 1/8-1/4) поверхні тіла є досить небезпечними для життя потерпілого. А якщо площа опіків більша, – то смертельними.
| Пам’ятайте! | Особливо небезпечні опіки для немовлят та дітей |
Перша медична допомога:
якомога швидше припинити дію високої температури (загасити полум’я, припинити дію електричного струму);
§ охолодження ураженої поверхні;
§ обережно зняти рештки тліючого одягу;
§ білизну, яка прилипла до тіла, обережно зрізати (ножицями, ножем);
§ якщо немає гострої потреби у знятті одягу, то цього робити і не потрібно, щоб зменшити больові відчуття;
§ при опіках І ступеню допомога полягає в змащуванні обпечених місць вазеліном;
§ при опіках ІІ, ІІІ, IV ступенів необхідно накласти стерильну (при можливості) пов’язку, а якщо опіки великі, використати простирадло;
§ забороняється проколювати міхурці, промивати рани, обробляти їх мазями, аерозолями, барвниками до того, як потерпілого доставлено в лікарню;
§ ввести, при можливості, анальгетики (анальгін, баралгін, максігам) – краще ін’єкційні;
§ при великих опіках кінцівок необхідна іммобілізація кінцівки;
§ при перевезенні такого потерпілого слід покласти на непошкоджений бік та ретельно вкрити, дорогою слід давати йому багато пити.
Источник