Перелом кісток носа тяжкість тілесних ушкоджень

Судово-медична експертиза з метою визначення ступеня тяжкості тілесного ушкодження виконується експертом шляхом медичного обстеження потерпілого (опосвідчення). Виконання цієї експертизи лише за медичними документами (історія хвороби, амбулаторна карта тощо) можливе як виняток у разі наявності оригіналів цих документів із повними відомостями про клінічний перебіг патологічного процесу. Експерт пересвідчується за паспортом чи іншим документом, що на опосвідчення з’явилась саме та особа про яку йде мова в направленні.

Тілесні ушкодження – порушення анатомічної цілісності та фізіологічної функції органів та тканин, що виникає внаслідок дії чинників зовнішнього середовища, у т.ч. внаслідок травми.

Тяжкість тілесних ушкоджень – міра завданої шкоди здоров’ю людини; визначається судово-медичним експертом у відповідності до чинних «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень” та залежить від виду тілесних ушкоджень – ступеня порушення анатомічної цілісності або фізіологічної функції органів та тканин, що виникли внаслідок травми.

Згідно із КК України тілесні ушкодження бувають; тяжкі; середньої тяжкості; легкі з короткочасним розладом здоров’я або короткочасною втратою працездатності; легкі без короткочасного розладу здоров’я та без втрати працездатності.

Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень – порівняльна величина, що характеризує розмір шкоди, яка завдана здоров’ю внаслідок тілесного ушкодження. Для визначення ступеня тяжкості за характером тілесного ушкодження постановою слідчого, прокурора, дізнавача або суду призначається судово-медична експертиза. Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень виконується відповідно до кримінального та кримінально-процесуального законодавства судово-медичним експертом за «Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».

Ознаки тяжких тілесних ушкоджень:

• • небезпека для життя;
• • втрата певного органа або втрата органом його функції;
• • розвиток психічного захворювання;
• • розлад здоров’я зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на 30%;
• • переривання вагітності;
• • незгладне спотворення обличчя.

Ознаки ушкоджень середньої тяжкості:

• • відсутність небезпеки для життя;
• • відсутність наслідків, що визначають тілесне ушкодження як тяжке;
• • тривалий розлад здоров ‘я (більше 21-го дня);
• • стійка втрата працездатності від 10% до 30%.

Ознаки легких тілесних ушкоджень;

• • короткочасний розлад здоров’я (до 21-го дня);
• • незначна стійка втрата працездатності (до 10%);
• • відсутність ознак, що зазначені вище, за наявності тілесних ушкоджень.

Для визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень досить наявності однієї із кваліфікувальних ознак.

Під час експертизи тілесних ушкоджень у висновках експерт засвідчує: характер тілесних ушкоджень із медичної точки зору (садно, синець, рана, перелом тощо), зазначає локалізацію та характеристику їх; вид знаряддя або засобу, яким могли бути заподіяні ушкодження; механізм утворення ушкодження; давність заподіяння ушкодження; ступінь тяжкості тілесного ушкодження із зазначенням кваліфікувальної ознаки – небезпечність для життя, розлад здоров’я, стійка втрата працездатності тощо. За наявності в однієї особи кількох ушкоджень різних за походженням або за строком утворення кожне з них експерт характеризує окремо за наведеною схемою.

Судово-медичний експерт повинен утриматися від визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у разі: невиразної клінічної картини або недостатнього клінічного, чи лабораторного обстеження; неясності щодо того, чим закінчиться ушкодження; відмови потерпілого від додаткового обстеження; відсутності оригіналів медичних документів. У разі необхідності експертом призначається дата повторного опосвідчення. Мотивований висновок про неможливість зробити висновок про ступінь тяжкості тілесного ушкодження не звільняє експерта від необхідності відповідати на інші поставлені перед ним питання, що передбачені «Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».

Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень вимагає від експерта враховувати не лише наявність певних ушкоджень, що мають місце, а й скарги на розлад здоров’я, біль, розвиток певних ускладнень, порушення функції органів тощо.

Розлад здоров’я – порушення структури або функції окремих органів, чи систем, одна з ознак легкого та середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Поняття “розлад здоров’я” не є аналогічним поняттю “тимчасова непрацездатності”. Розлад здоров’я може супроводжуватися, а може й не супроводжуватися втратою працездатності. Визначаючи ступінь тяжкості тілесних ушкоджень експерт визначає розлад здоров’я за тривалістю часу, необхідного для одужання потерпілого, наприклад, за часом зрощення кісток (табл. 57). У разі ускладненого перебігу зрощення кісток, строк наведений у таблиці збільшується в 2-2,5 рази.

Таблиця 57

Середнє значення строків неускладненого зрощення кісток скелета

(Хохлов В.В., Кузнецов Л.Е., 1998)

Біль – своєрідний психофізіологічний стан людини, що виникає внаслідок дії надпотужних та руйнівних подразників, які спричинюють органічні та функціональні порушення в організмі. Виникнення болю супроводжується рядом об’єктивних змін в організмі, які стосуються різних функціональних систем (дихання, кровообігу, забезпечення статики та кінетики організму тощо). Інтенсивність болю залежить від ряду чинників: типу вищої нервової діяльності людини, її психологічного настрою, емоційного фону, умов у яких перебуває людина. Можлива також уроджена відсутність болю – аналгія.

Під час патологічних процесів у внутрішніх органах біль виникає внаслідок порушення кровотоку; спазму гладкої мускулатури, розтягання стінок порожнистих органів; у разі запальних процесів у органах та тканинах. Патологічні процеси в паренхімі печінки, нирок, селезінки не викликають болю, у м’язах біль виникає внаслідок удару. У випадку пошкодження окістя та кісток біль має нестерпний характер. Об’єктивно оцінити біль у людини важко.

Заподіяння болю можна виділяти як самостійний вид ушкодження лише тоді, коли немає анатомічних ознак травми. У таких випадках експерт констатує відсутність ушкоджень та визначає, чи могло те насильство, яке доведене шляхом слідства (під час слідчого експерименту), дійсно заподіяти біль та не залишити морфологічних слідів.

Іррадіація – поширення больового відчуття за межі безпосередньо ураженої ділянки або органа; напр., біль у лівій руці під час стенокардії.

Ускладнення травми чи захворювання – вторинний відносно наявної хвороби (травми) патологічний процес, що виникає в зв’язку з особливостями патогенезу первинного (основного) захворювання в даного хворого або як непередбачений наслідок лікувальних заходів, що проводилися.

Значення ускладнення полягає в тому, що воно іноді є причиною смерті. Ускладнення поділяють на ранні та пізні. Між основним захворюванням та ускладненням завжди є причинний зв’язок (причинність). Вони виникають найчастіше через приєднання інфекції з розвитком флегмони, абсцесу, сепсису, остеомієліту тощо, а також процесів, пов’язаних із патологічною регенерацією кісток (несправжній суглоб) або неправильним співставленням уламків тощо. Незвичайний перебіг процесу через ускладнення зазначається у висновках експерта.

Самооборона – захист себе власними силами та засобами. Внаслідок самооборони, на тілі того, хто захищається, можуть виникати ушкодження, напр., рани на долоні (внаслідок хватання за клинок ножа), рани на тилі кисті (внаслідок ударів тупими або рубальними предметами під час самозахисту), дугоподібні садна та круглі або овальні синці біля рота, на шиї (у разі закривання рота нападником), садна та синці на плечах, руках, внутрішній поверхні стегон у жінок, яких ґвалтували, тощо.

Небезпечні для життя ушкодження (син. смертельне поранення) – ушкодження, що загрожують життю потерпілого в момент заподіяння або у випадку звичайного перебігу їх закінчуються смертю. Запобігання смерті шляхом надання медичної допомоги не береться до уваги в разі визначення рівня небезпеки для життя таких ушкоджень. До ушкоджень, небезпечних для життя, належать: проникні поранення черепа, у т.ч. без ушкодження мозку; вивихи шийних хребців; рани живота, які заходять у черевну порожнину тощо. Міра небезпеки визначається за відповідними «Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».

Втрата органа та його функцій – належить до ушкоджень, які не становлять небезпеки для життя, але є тяжкими за наслідками.

Під втратою органа слід розуміти: втрату язика (мови), тобто втрату здатності висловити свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих; втрату руки, ноги, тобто відділення їх від тулуба, або втрату функцій внаслідок паралічу тощо (відділення всієї кінцівки або ампутацію на рівні не нижче ліктьового та колінного суглобів); втрату плідної спроможності. Під функцією слід розуміти специфічну діяльність певного органа чи організму.

Втрата зору – ушкодження, внаслідок якого людина стає сліпою, або не може розрізняти контури предметів із близької відстані – гострота зору 0,04 та менше. Мається на увазі невиліковна сліпота, а не тимчасова втрата зору. За цією ознакою втрата зору належить до тяжких тілесних ушкоджень не лише в разі втрати зору на обоє очей, а й на одне. Але тоді кваліфікувальною ознакою буде не втрати зору, а стійка втрата працездатності більше ніж на 1/3, бо втрати зору на одне око – це втрата працездатності на 35%.

Мова – одна з вищих психічних функцій людини, друга сигнальна система; складний умовно-рефлекторний динамічний процес, що реалізується голосовим апаратом. Мова тісно пов’язана з мисленням та свідомістю людини. Поряд із власне мовою (т.зв. зовнішньою мовою) є внутрішня мова; окремий вид мови – читання. Травма, що веде до втрати мови кваліфікується, як тяжке тілесне ушкодження.

Втрата слуху – повна глухота або такий незворотний стан, коли потерпілий не чує мови на відстані 3-5 см від вушної раковини. Втрата слуху належить до тяжких тілесних ушкоджень за наслідком травми. Втрата слуху на одне вухо викликає стійку втрату працездатності менше ніж на 1/3 та за цією ознакою належить до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Спотворення обличчя незгладне – ознака тяжкого тілесного ушкодження. Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження обличчя як спотворення, бо це поняття не є медичним. Експерт визначає лише характер та ступінь тяжкості тілесного ушкодження, виходячи зі звичайних ознак, та визначає, чи є ушкодження згладним.

Під згладжуваністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вияву патологічних змін (рубців, деформацій, порушення міміки тощо) із часом або під впливом не хірургічних засобів. Якщо для усунення необхідне оперативне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається незгладним.