Перелом кісточок гомілки
На думку багатьох уболівальників, лідерство серед видовищно-жахливих спортивних травм впевнено утримує перелом кісток гомілки. Складність травм полягає не стільки у лікуванні чи відновленні (хоча певні складності є і у цьому), скільки у механізмі нанесення ушкодження та сам вигляд кінцівки у момент отримання травми.
Такі спортивні жахи завжди емоційно сприймаються глядачами, викликають психологічний шок у самого спортсмена, а у стрічку новин відео з нанесенням травми часто потрапляє з позначкою 18+. Я давно хотів описати усі нюанси, що пов’язані з такими травмами, але не знаходилося зручного моменту. При цьому завжди у голові виринав образ Люка Шоу, але ця трагічна історія відбулася ну надто вже давно. Проте недавно до думки написати про цю спортивну травму мене повернув Демба Ба з жахливим епізодом у китайській Суперлізі, а останньою краплею стала важка травма французького атлета у Ріо, у якого також діагностували подвійний перелом кісток гомілки.
Отож, що відбувається з ногою під час цієї жахливої травми? Які існують методи лікування? Скільки часу необхідно для відновлення після такого складного перелому? Про все це, і навіть більше, Вам розповість блог «Спортивний медик» у черговому матеріалі.
Анатомія
Перелом гомілки − це ушкодження великогомілкової або малогомілкової кісток, а інколи і їх обох, внаслідок впливу певних пошкоджуючих факторів. Ця травма є доволі поширеною, і загалом становить біля 20% від загальної кількості переломів.
Гомілка – частина скелета між стегном і стопою, що складається з двох трубчастих кісток (великої і малої гомілкових). Основне навантаження бере на себе великогомілкова кістка. Виростки (виступи у верхній частині великогомілкової кістки) з’єднуються зі стегновою кісткою, утворюючи нижню суглобову поверхню колінного суглоба. Своєю нижньою частиною великогомілкова кістка сполучається з таранною кісткою, утворюючи гомілковостопний суглоб.
Малогомілкова кістка розташовується із зовнішнього боку, збільшуючи стабільність і міцність гомілки. Обидві кістки гомілки з’єднуються між собою (вгорі – за допомогою загального зчленування, в середній частині – за допомогою міжкісткової мембрани, внизу – за допомогою зв’язок). На нижніх кінцях обох кісток гомілки є виступи (кісточки), які з двох боків охоплюють гомілковостопний суглоб і надають йому поперечну стабільність.
Як правило, причиною перелому стає зовнішній чинник. Це може бути як акцентований удар у ділянку діафізу кістки, так і значний тиск ззовні при зафіксованому положенні стопи. Також подібні переломи можуть виникати і під час серйозних системних захворювань організму, таких як саркома чи остеомієліт.
Мехаізм травми та її види
Як вже зазначалося вище, причини таких складних переломів найрізноманітніші. Так Люк Шоу та Демба Ба отримали цілеспрямований удар у ділянку діафізу великогомілкової кістки, що призвело до перелому обох анатомічних структур гомілки. А французький гімнаст Самір Аїт Саїд спровокував перелом кісток гомілки невдалим приземленням після складного стрибка, який на завершальній фазі виконання вимагав стабільності у гомілковостопному та колінному суглобах.
Залежно від локалізації травматологія розрізняє:
- переломи кісток гомілки в її верхній частині (переломи шийки і головки малогомілкової кістки, переломи горбистості і виростків великогомілкової кістки);
- переломи кісток гомілки в її середній частині (ізольовані діафізарні переломи великогомілкової та малогомілкової кістки, переломи діафізів обох кісток гомілки);
- переломи кісток гомілки в її нижній частині (переломи кісточок).
Слід зазначити, що найстрашніші для ока пересічного уболівальника переломи − діафізарні, тобто переломи обох кісток гомілки, яких і зазнали вищезгадані спортсмени.
Симптоми
Діафізарний перелом кісток гомілки супроводжується такими симптомами:
- різкий біль в області ушкодження;
- набряк та синюшність гомілки;
- значна та помітна деформація гомілки;
- відхилення стопи назовні;
- крепітація (звук хрускоту уламків кісток);
- патологічна рухливість уламків кістки;
- неможливість опори на ушкоджену ногу.
Перша допомога під час перелому гомілки
Перша допомога під час перелому гомілки полягає в її надійній фіксації, що допомагає уникнути додаткових ускладнень. За будь-яких переломів даної локалізації проводять накладання шини. Осколковий перелом гомілки вимагає особливої обережності під час транспортування до стаціонару, оскільки надмірна рухливість кісток може спровокувати відкритий перелом. За відкритого перелому пацієнту необхідно накласти джгут, оскільки в цьому місці проходять артерії, які під час пошкодження провокують сильну кровотечу.
Діагностика та лікування
Діагностування діафізарного перелому не складає значних труднощів для знаючого травматолога, адже зазвичай зовнішніх ознак вистачає, щоб зрозуміти, яка проблема трапилася зі спортсменом. Не зважаючи на це, лікарі обов’язково роблять рентгенографію дистального відділу ноги у двох проекціях задля підтвердження діагнозу та встановлення нюансів перелому, а також визначення місця розташування основних уламків.
/Рентгенографія ноги Демби Ба після отриманого перелому гомілки/
Як правило, травми, що стали темою нашої розмови, не заліковуються консервативним шляхом, адже супроводжуються утворенням уламків кісток та їхнім подальшим зміщенням, які вимагають репозиції. Таким чином, методом вибору у лікуванні таких переломів для більшості провідних травматологів-ортопедів є остеосинтез.
Остеосинтез − (грец. osteon (кістка) + synthesis (з’єднання)) — це хірургічне з’єднання уламків кісток у правильному положенні з метою стабільної фіксації аж до повної їхньої консолідації (кісткового зрощення) і досягнення відновлення цілості й функції кістки.
В свою чергу методи остеосинтезу поділяються на такі:
1. Внутрішній (занурювальний):
— внутрішньокістковий (інтрамедулярний);
— на зовнішньо кістковий;
— із застосуванням інших фіксаторів (гвинти, спиці та ін.);
— комбінований, коли застосовується декілька варіантів фіксації.
2. Зовнішній (зовнішній черезкістковий) — остеосинтез, обов’язковим елементом якого є зовнішня, розташована над шкірою, конструкція та елементи її зв’язку з кісткою (спиці, стрижні).
/Нога Люка Шоу після проведеного остеосинтезу/
Ця процедура задля успішності її проведення вимагає доволі довгого періоду часу, адже остеосинтез може проходити біля 4-6 тижнів. Після цього постраждалому накладають гіпсову лангету на період від 3 до 5 місяців. Всі терміни залежать від виду травми, особливостей розташування уламків, фізіологічних особливостей пацієнта та інших факторів.
Якщо ми говоримо про відновлення травм у спортсменів, то тут важливою є професійна реабілітація під наглядом спортивного лікаря та відновлення загальної спортивної підготовки хворого. Однак тільки після піврічного терміну лікування, розпочинається ранній етап реабілітації, що включає мобілізацію м’язів, які розташовуються поруч і відіграють важливу роль у рухах гомілки.
Після тривалого періоду реабілітації, метою якого є повернення пацієнта до нормального соціально-активного життя, розпочинається період спортивної фізичної підготовки спортсмена. Загалом відновлення після таких травм складе біля року. Тільки тоді спортсмен зможе знову набути хорошої спортивної форми, яка допоможе йому продовжити свою спортивну кар’єру.
Як підсумок хочу зазначити, що легких травм не буває. Кожна з них вимагає не стільки лікування, скільки довготривалої індивідуальної реабілітаційної програми під професійним наглядом спортивного реабілітолога, який би зміг її розробити і застосувати з опорою на передові технології у спортивній галузі.
Источник
Опис
Практично у всіх випадках перелом кісток гомілки
проявляється у вигляді одночасного ушкодження як великогомілкової, так і
малогомілкової кістки. У більш рідкісних випадках відбувається пошкодження
безпосередньо ізольованих областей.
Освіта перелому тіла саме малогомілкової кістки,
практично у всіх випадках, стає результатом отримання прямої травми,
так як в цьому випадку удар буде припадати безпосередньо на саму кістку,
яка розташовується із зовнішнього боку гомілки.
Значно частіше зустрічається саме перелом
великогомілкової кістки, при цьому даний вид травми може бути отриманий і в
результаті надання непрямого впливу.
У всіх випадках ізольованого перелому
великогомілкової кістки відбувається дуже незначне зміщення. Справа в тому, що
саме завдяки малогомілкової кістки, яка розташовується поруч,
забезпечується досить міцна фіксація відламків.
Найчастіше освіта перелому тіла великогомілкової
кістки буде супроводжуватися появою саме кутового зміщення, але також
існує ймовірність того, що відбувається зміщення строго по ширині відламків.
Однак, в цьому випадку існує ймовірність того, що подія зміщення
може бути досить різноманітним.
Практично у всіх випадках утворення подвійного
перелому кісток гомілки відбувається в результаті непрямого травматичної
впливу, однак, існує ймовірність того, що може відбуватися і
прямий механізм травмування.
В результаті того, що досить часто відбувається як
скручування, так і згинання гомілки навіть при нерухомій стопі, тоді
утворився перелом гомілки може мати гвинтоподібний або косою характер.
У разі утворення саме гвинтоподібного перелому,
практично завжди відбувається утиск між утвореними відламками
м’яких тканин. За умови того, що у разі гвинтоподібного перелому однієї
кістки відбувається пошкодження кістки безпосередньо поблизу самого нижнього кінця,
тоді друга кістка обов’язково травмується у верхній частині (це є
характерним при винтообразном переломі).
У тому випадку, якщо виявляється прямий механізм
впливу травмуючої сили, тоді найчастіше перелом кісток гомілки буде
саме многооскольчатым. Характерною особливістю є те, що в
першу чергу в даній області зміщення уламків буде відбуватися
безпосередньо в результаті отриманої травми, а не під дією сильно
напружених м’язів, що відбувається при інших видах перелому.
Як вже було написано вище перелом кісток гомілки
може виникнути не тільки в результаті прямого, але і непрямого механізму
травми. У тому випадку, якщо буде отримано прямий удар, практично завжди під
відбуватиметься перелом діафіза великогомілкової кістки, при цьому існує
ймовірність того, що може приєднатися і пошкодження діафіза малогомілкової
кістки.
При непрямому механізмі травми, що може статися в
внаслідок скручування і стиснення ноги, за умови фіксованої стопи на підлозі,
можливе утворення спірального або косого перелому кісток гомілки, до числа
яких може приєднатися і перелом діафізу малогомілкової кістки. У тому
у разі, якщо станеться зміщення відламків кістки, тоді може статися
пошкодження міжкісткової мембрани.
У разі досить різкого скорочення чотириголового
м’язи стегна, що може статися в результаті стрибка, утворюється відривний
перелом горбистою великогомілкової кістки.
В результаті падіння з висоти є ймовірність того,
що станеться перелом зовнішнього або внутрішнього виростка великогомілкової кістки.
Найчастіше у молодих людей цей вид перелому буде розщепленим, в той же час
у літніх пацієнтів він буде втиснув.
Симптоми
Характер прояву основних симптомів даної травми
визначається з урахуванням того, наскільки важка травма була отримана. Основними
ознаками утворення перелому є поява досить сильної болі в
області ушкодження, при цьому починається набряк і змінюється природне забарвлення
шкірного покриву. Існує ймовірність того, що можуть бути і відкриті рани, а
також крепітація.
В результаті отримання перелому кісток гомілки
потерпілий не може самостійно встати на ноги, при цьому значно
знижується обсяг рухів, також може відзначатися і поява патологічної
рухливості кістки. Існує ймовірність того, що візуально визначається і
освіта укорочення пошкодженої кінцівки, з’являються осколки кістки.
Існує ймовірність того, що в результаті
перелому гомілки може статися і травмування малогомілкового нерва, що
здатне спровокувати звисання стопи, при цьому стає неможливим
активне згинання пошкодженої кінцівки. Значно знижується або повністю
відсутня чутливість шкірного покриву гомілки.
В деяких випадках утворення перелому гомілки
може супроводжуватися і отриманням серйозної травми судин. Це можна буде
визначити тим, що на магістральних судинах стопи і гомілки буде відсутній
пульс, при цьому в області травмування шкірний покрив стає блідим,
синюшним.
Найчастіше у підлітків у віці від 12-ти до
17-ти років відбувається відривний перелом горбистою великогомілкової кістки, що
є характерним в разі заняття командними видами спорту. Цей вид травми
виявляється утворенням сильного набряку і болю, що локалізується в області
переднього відділу колінного суглоба.
У тому випадку, якщо відбувається утворення перелому
діафіза великогомілкової кістки, сам хворий не може спиратися на ушкоджену
кінцівку, при цьому гомілка стає набряклою, деформованою і з’являється
сильна болючість.
У тому випадку, якщо стався перелом обох кісток,
сам потерпілий починає відчувати досить різке відчуття болю, яка
виявляється безпосередньо в області пошкодження. У цьому випадку пошкоджена
гомілка буде деформована, синюшна, з’являється сильна набряклість. Буде
визначатися не тільки крепітація, але і патологічна рухливість відламків
самої кістки гомілки.
В результаті утворення перелому діафіза малогомілкової
кістки хворий не втрачає здатності опиратися на пошкоджену кінцівку, при
цьому сам набряк буде досить незначним. У разі бічного стиснення гомілки
відбувається утворення сильної болі, що не є характерним явищем для
отримання перелому діафіза великогомілкової кістки.
У тому випадку, якщо відбувається перелом внутрішнього
або зовнішнього виростка великогомілкової кістки, сам колінний суглоб
збільшуватися, так як в ньому починається скупчення крові. Відбувається
незначна деформація, а в деяких випадках вона може повністю
відсутні. За умови перелому внутрішнього виростка, тоді гомілку буде
відхилятися всередину, а якщо утворився зовнішній перелом — назовні.
Діагностика
Діагностувати наявність перелому тіла великогомілкової
кістки стає можливим в деяких випадках навіть без проведення
додаткового рентгенологічного дослідження пошкодженої кінцівки.
При наявності підозри на пошкодження малогомілкової
кістки, підтвердити діагноз стає можливим завдяки знімкам, виконуватися
які повинні в бічній і прямій проекції.
Саме завдяки правильно зробленої рентгенограмі
стає можливим максимально точно визначити характер самого перелому, а
також точно встановити чи є зміщення, після чого буде підбиратися
правильна тактика лікування.
Профілактика
Профілактикою перелому кісток гомілки є
запобігання отримання травми, яка здатна його спровокувати.
Лікування
Найлегше проводиться лікування перелому тіла
малогомілкової кістки, адже цей вид травми рідко супроводжується зсувами. Практично
у всіх випадках лікування даного виду перелому, буде накладатися на ділянку
пошкодження гіпсова лонгета, яка може лишатися на 1,5 тижні. Перелом
тіла малогомілкової кістки майже у всіх випадках буде закінчуватися повним
відновленням, при цьому не утворюється ніяких наслідків.
У тому випадку, якщо був діагностований перелом великогомілкової
кістки, а також обох кісток гомілки, тоді потрібно більш серйозне і
тривале лікування. При цьому виді перелому розрізняється декілька основних груп
хворих, саме з урахуванням тяжкості ушкодження і буде підбиратися курс лікування.
За умови перелому кісток гомілки, які не будуть
супроводжуватися утворенням зміщення, є необхідність на ушкоджену
область накладати спеціальну гіпсову лонгету, починаючи з середини стегна і
аж до кінчиків пальців на пошкодженої кінцівки. Знімається гіпсова
лонгета приблизно через 1 або 1,5 місяця.
У тому випадку, якщо при переломі кісток гомілки
відбувається зміщення уламків великогомілкової кістки, які досить легко
фіксуються на правильному місці, тоді є необхідність у проведенні закритою
репозиції, після чого здійснюється подальша фіксація пошкодженої
кінцівки за допомогою лонгет.
Бувають випадки, що при переломі зі зміщенням відламки
не фіксуються в потрібному місці і зовсім не допомагає лонгета. Тому тут
може знадобитися провести скелетне витяжіння на п’яткову кістку, завдяки
чому з’являється можливість запобігти хірургічне втручання. Однак,
при виборі даного методу лікування відбувається більш тривале зрощення кісток
гомілки, а сам хворий повинен постійно перебувати в лежачому положенні, що
може призвести до початку розвитку остеопорозу в кістках.
Якщо в результаті перелому кісток гомілки відбувається
і утиск м’яких тканин безпосередньо між відламками, тоді з’являється
гостра необхідність у проведенні негайного відкритого оперативного
лікування цього виду травми.
Источник
Пошкодження ділянки гомілковостопного суглоба належать до найбільш частих видів травми, поступаючись перелому променевої кістки в «типовому місці». Такі травми складають 10,2–26,1 % усіх пошкоджень опорно-рухового апарату та 40–60 % пошкоджень гомілки (Багіров, 2003; Каллаєв, 1983; Ключевський, 1999; Філімендіков, 2003; Юмашев, 1983; Saltzman, 2000). Незважаючи на підвищену увагу травматологів як у нашій країні, так і за кордоном, проблема лікування пошкоджень кісточок гомілки залишається до кінця не вирішеною, чим і пояснюються незадовільні результати лікування більше ніж в 1/3 потерпілих. Неадекватна тактика лікування нерідко призводить до довготривалої втрати працездатності і навіть до інвалідизації — до 39 % (Капітанський, 1974; Кузьменко, 1979; Махматов, 1989; Ревенко, 1985).
Робота ґрунтується на аналізі 96 хворих, які лікувались у травматологічному відділенні МКЛ ШМД м. Вінниці. У загальній структурі 58,7 % жінок та 41,3 % чоловіків. Вік хворих коливався від 18 до 78 років, більшість хворих (74,6 %) були в працездатному віці — до 55 років.
При вивченні рентгенограм використовували класифікацію переломів кісточок гомілки АО/АSIF (табл. 1).
Залежно від методу лікування та тривалості гіпсової іммобілізації хворих розподілили на 3 групи.
У першу групу ввійшли пацієнти, які лікувались консервативно гіпсовою іммобілізацією до зрощення перелому 6–8 тижнів, — 56 %; у другу — пацієнти, які лікувались оперативно з подальшою гіпсовою іммобілізацією, — 12 %; третя група — 32 % хворих, які лікувались оперативно без гіпсової іммобілізації.
При консервативному лікуванні закрита репозиція відламків проводилась у день надходження хворого під місцевою анестезією 1–2% розчину лідокаїну за загальноприйнятою методикою ручної репозиції із наступною гіпсовою іммобілізацією та рентген-контролем.
Оперативне лікування проводилось після спроби закритої репозиції в перші 1–2 дні після звернення або на 6–8-й дні після зменшення набряку. При аналізі методик остеометалосинтезу окремих компонентів гомілковостопного суглоба встановлено:
— для фіксації відламків малогомілкової кістки накісткова пластина застосована в 28 пацієнтів, реконструктивна пластина — у 6 випадках уламкових переломів малогомілкової кістки; в 5 випадках — інтрамедулярний синтез спицею;
— для фіксації медіальної кісточки використовувались 1 або 2 гвинти (кортикальні або малеолярні) — 17 випадків; 1 гвинт і деротаційна спиця — у 6 потерпілих, синтез за Вебером — у 5 осіб. Як клінічний випадок пропонуємо історію травми хворої В., 38 років, яка включена в 2-гу групу. Госпіталізована в клініку через 7 днів після травми та закритої репозиції. Діагноз: закритий перелом внутрішньої кісточки, нижньої третини малогомілкової кістки зі зміщенням та розривом дистального міжгомілкового синдесмозу (тип С1). У післяопераційний період гіпсова іммобілізація тривала 1 місяць (рис. 1);
— фіксація дистального міжгомілкового синдесмозу проводилась кортикальним або малеолярним гвинтами: у 6 хворих гвинти проходили 2 кортикальні шари великогомілкової кістки (повне осьове навантаження на ногу дозволялося після видалення гвинта), у 17 — фіксація тільки одного кортикального шару (дозволяє навантажувати ногу після зрощення синдесмозу). Як клінічний випадок наводимо історію травми хворого К., 31 року, який госпіталізований у відділення з діагнозом закритого перелому зовнішньої та внутрішньої кісточок гомілки з розривом дистального міжгомілкового синдесмозу. Лікування консервативне — одномоментна ручна репозиція з подальшою гіпсовою іммобілізацією. Через 5 днів скарги на посилення болю в ділянці суглоба, збільшення набряку. На рентген-контролі поява зміщення внутрішньої та зовнішньої кісточок. Подальше лікування оперативне: синтез внутрішньої кісточки гвинтами, зовнішньої — накістковою пластиною з гвинтом на синдесмоз без проходження 2-го кортикального шару великогомілкової кістки (рис. 2);
— для фіксації відламків заднього (5) або переднього (3) краю великогомілкової кістки, що займав 1/3 або більше суглобової поверхні, використовували кортикальні або малеолярні гвинти.
Оцінка результатів лікування в ранній період (до консолідації перелому) ґрунтувалася на скаргах хворого та даних клінічних і рентгенологічних обстежень. Особливу увагу звертали на місцевий статус — наявність або відсутність набряку, об’єм рухів у гомілковостопному суглобі, стану післяопераційних рубців.
Незадовільні результати в даний період мали місце при консервативному лікуванні у 8 пацієнтів. При аналізі встановлено, що причинами поганих наслідків консервативного лікування є вторинне зміщення відламків (залишене або збільшене зміщення внутрішньої кісточки — 3 пацієнти, розходження дистального міжгомілкового синдесмозу — 2 хворі, зміщення зовнішньої кісточки — 1 пацієнт).
Відновний період повноцінно проводився пацієнтам третьої групи, які лікувались без гіпсової пов’язки. Він включав у себе еластичне бинтування стопи та гомілки для профілактики набряку, розробку рухів (проводили у ванночці з температурою 40–45 °С на 20–25 хв із пасивними та активними рухами) для профілактики контрактур. Навчали хворого при дозованому навантаженні правильної установки стопи: спочатку на п’ятку, потім на всю стопу, а потім на носок.
Для розробки контрактури важливо навантажувати всю стопу, а не тільки передню ділянку. Перехід від дозованого навантаження до повного здійснювався під контролем лікаря. При цьому орієнтувалися на рентгенологічний контроль — наявність зрощення відламків, відсутність больового синдрому, набряку.
Для 1-ї та 2-ї групи пацієнтів відновне лікування проводилось в об’ємі активних та пасивних рухів у суміжних суглобах (у колінному, кульшовому, між- та плюсне-фалангових на стороні пошкодження) з наростаючою амплітудою для стимуляції процесів регенерації.
Після зняття гіпсової іммобілізації призначались дозоване навантаження на пошкоджену кінцівку, курс ЛФК та фізіотерапевтичне лікування (магнітотерапія, УВЧ, ультразвук і т.д.). Зі збільшенням навантаження навчали правильної ходьби з носінням супінаторів та ортопедичних розвантажувальних устілок.
Оцінка результатів лікування проводилась у строки від 7 до 9 місяців після травми за допомогою автоматизованої системи GAITRite виробництва США (CIRSystemsInc., Clifton, NJ). Система GAITRite є електронною доріжкою, що автоматично реєструє просторові та часові параметри ходьби та пресорні навантаження на стопу (Московко, 2007).
Доріжка містить 22 тисячі сенсорів, є портативною, може бути розташована на будь-якій підлозі й не потребує розміщення на досліджуваному ніяких додаткових приладів. Поки досліджуваний ходить по доріжці, система реєструє геометрію та тиск кожного відбитку стопи як функцію часу.
Програмне забезпечення контролює функціональність доріжки, обробляє отримані дані та підраховує часові й просторові параметри. Програма зберігає кожний прохід обстежуваного та визначає FAP (functional ambulation performance) — інтегральний показник, який обчислюється системою з показників часу кроку, середньої нормалізованої швидкості, коефіцієнту довжини кроку до довжини нижньої кінцівки. У нормі цей показник дорівнює 95–100 %. Цей показник дозволяє оцінити якість, «нормальність» ходьби (Nelson et al., 2002).
Результат лікування оцінювали як добрий при інтегральному показнику (FAP) 85–95 %, що віповідало рентгенологічній картині повного правильного зрощення перелому, задовільний — 70–84 %, рентгенологічно — початкові ознаки посттравматичного остеоартрозу, незадовільний — нижче 69 % — супроводжувався інтенсивним больовим синдромом, набряком та обмеженням рухів у гомілковостопному суглобі.
Незадовільний результат лікування зафіксований у хворих 1-ї — 6 випадків та 2-ї груп — 1. Такий результат обумовлений у 4 хворих супутнім остеоартрозом, а у 2 — дистрофічним процесом із розвитком остеоартрозу.
У 2 хворих 1-ї групи та 1 пацієнта 2-ї після клініко-рентгенологічного обстеження виявлено синдром Зудека, після чого таким хворим додатково було призначено лідокаїнові блокади, масаж, електрофорез із лідокаїном, вітаміни групи В і т.д. Незадовільного результату лікування в третій групі пацієнтів не виявлено.
Задовільний результат зафіксований у 48,1 % хворих 1-ї групи та в 36,3 і 6,4 % пацієнтів 2-ї та 3-ї груп відповідно, такий результат пов’язаний із виникненням больового синдрому після тривалого навантаження. При рентгенологічному контролі визначались початкові ознаки післятравматичного остеоартрозу гомілковостопного суглоба.
Добрий результат виявлено у хворих 3-ї (93,4 %) та 2-ї (68,5 %) груп, що більше ніж удвічі перевищує аналогічний результат після консервативного лікування (табл. 3).
Висновки
1. Даний аналіз лікування переломів кісточок гомілки демонструє переваги остеометалосинтезу над консервативним лікуванням гіпсовою іммобілізацією.
2. Основною умовою оперативного лікування є стабільний остеометалосинтез, що не потребує додаткової гіпсової іммобілізації та робить можливим раннє відновлення рухів в суглобі та ходьбу хворого.
Источник