Перелом кiстки

Источник

Переломи кісток— це порушення їх цілості. Виникають вони у будь-якій частині скелета (рис. 4.12). Переломи можуть бути наслідком травми (механіч­ні) і патологічного процесу (пухлини, остеомієліт, туберкульоз тощо). їх нази­вають відкритими при порушенні цілості шкіри і закритими, коли вона збере­жена. Спостерігаються переломи без зміщення та зі зміщенням відламків. Близько 80 % становлять переломи кісток кінцівок. Розрізняють діафізарні (ті-

Рис. 4.12. Скелет людини: 1 — груднина; 2 — ключиця;

3 — мечоподібний відросток;

4 — хребетний стовп; 5 — по­перечні відростки хребців; 6 — клубова кістка; 7 — ве­ликий таз; 8 — малий таз; 9 — кульшовий суглоб; 10 — лобкове зрощення; 11 — сід­нична кістка; 12 — стегнова кістка; 13 — наколінник; 14— колінний суглоб; 15 — гомїлковостопний суглоб; 16— внутрішня кісточка; П— зовнішня кісточка; 18 — заплеснові кістки; 19 — плеснові кістки; 20 — фалан­ги пальців стопи; 21 — п’ят­кова кістка; 22 — мала гоміл­кова кістка; 23 — велика го­мілкова кістка; 24 — фаланги пальців кисті; 25 — п’ясткові кістки; 26 — зап’ясткові кіст­ки; 27 — променевозап’ястко-вий суглоб; 28 — ліктьова кістка; 29 — променева кіст­ка; ЗО — ліктьовий суглоб; 31 — плечова кістка; 32 — плечовий суглоб; 33 — верх­ня шелепа; 34 — нижня шеле­па; Ї5 — лопатка; 36 — ре­берна дуга; 37 — остисті від­ростки хребців; 38 — крило клубової кістки; 39 — куп­рик; 40 — лобкова кістка

ло кістки), епіфізарні (внутрішньосуглобові) та ме-тафізарні (навколосуглобові) переломи трубчастих кісток.

Переломи характеризуються болем, припухліс­тю, деформацією (рис. 4.13), появою рухливості у місці травми, кістковим хрустом (крепітація) і пору­шенням функції.

Рис. 4.13. Припухлість і де­формація передпліччя при переломі діафіза ліктьової кістки з вивихом головки променевої кістки

Лікування переломів зводиться до трьох основ­них принципів: репозиції— зіставлення відламків кісток, іммобілізації— утримання їх у нерухомому положенні до зрощення перелому (консолідація), відновлення функції.Існують два основні методи лікування переломів: консервативний і опера­тивний. Перший застосовують у переважної біль­шості хворих у вигляді фіксаційного і екстензійного методів.

Фіксаційний метод передбачає одномоментне зіставлення від­ламків кісток ручним способом або спеціальними апаратами і утримання їх до зрощення за допомогою фіксуючих пов’язок. Для цього використовують мате­ріали, що швидко твердіють, такі, як гіпс, деякі пластмаси, поліамідні смоли та ін. Найбільш поширені гіпсові пов’язки, основою яких є марлеві бинти різно­го розміру з гіпсовим порошком між його шарами. Гіпс (сульфат кальцію) ви­сушують при температурі 130 °С і розтирають у порошок. При замочуванні на-гіпсованого матеріалу він твердіє при температурі води 15 °С за 10 хв, а при 40 °С — за 4 хв.

Фіксаційний метод іммобілізації використовується при переломах без змі­щення або тих, що легко репонуються. Залежно від виду і локалізації перело­му застосовують гіпсові колову (циркулярну) пов’язку і лонгету, що охоплює кінцівку на 1/2 — 1/3 обхвату (рис. 4.14).

При накладанні гіпсових пов’язок обов’язково фіксують два суглоби — вище і нижче перелому, а при переломах плечової і стегнової кісток — три. Гіпсові лонгети застосовують при лікуванні деяких переломів кісток перед­пліччя, гомілки, стопи. її накладають при ушкодженнях верхніх кінцівок по розгинальній стороні, на нижніх — по згинальній і фіксують марлевими бин­тами. У випадках відкритих переломів кісток використовуються вікончаста (див. рис. 4.14, 11) і мостовинна циркулярні гіпсові пов’язки, що мають отво­ри для лікування ран.

Гіпсові пов’язки технологічно простіші. Вони щільно прилягають до тіла і добре утримують зіставлені відламки кісток, дозволяють при переломах ниж­ніх кінцівок покидати ліжко і ходити на милицях до утворення кісткового мо­золя, легко і безболісно знімаються. Однак найближчі до перелому суглоби на­довго знерухомлюються, порушується їх функція. М’язи на час іммобілізації поступово втрачають свій тонус і скорочувальну здатність.

Екстензійний метод полягає у зіставленні і утриманні відламків до зрощення перелому за допомогою систем постійного витягання. Використову-

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

ється цей метод тоді, коли не вдається зіставити відламки одномоментно. При такому лікуванні переломів спочатку поступово, протягом декількох годин або діб, за допомогою обтяження добиваються зіставлення відламків (репозиційна фаза). Після цього обтяження зменшують і утримують витягання до зрощення кісток (ретенційна фаза). Застосовують витягання скелетне, липкопластирне, клеолове, цинк-желатинове і за допомогою манжетки.

Скелетне витягання (рис. 4.15) використовується при лікуванні косих, гвинтоподібних і осколкових переломів довгих трубчастих кісток, дея­ких переломів таза, верхніх шийних хребців, кісток у ділянці гомілковостопно-го суглоба і п’яткової кістки.

При цьому способі лікування кінцівок проводять спицю через кістку у ді­лянці виростків стегна або бугристості великогомілкової кістки при переломах стегна, через п’яткову кістку — при переломах гомілки, через ліктьовий від­росток — при переломах плеча (рис. 4.16). Спицю закріплюють у дузі, до якої підв’язують шнур, пропускають його через блоки і залежно від ступеня роз­витку м’язів підвішують гирі масою 8-14 кг при переломах стегна і 4-8 кг —

Рис. 4.14. Види гіпсових пов’язок: І — при переломах дистального кінця променевої кістки; 2 — при переломах кісток передпліччя; 3 — гіпсова лонгета при надвиростковому переломі плечової кістки; 4 — торакобрахіальна пов’яїка при переломах плечо­вої кістки; 5 — гіпсовий корсет при переломах нижню грудних і поперекових хребців; б — переломи кісточок; 7 — діафізів кісток гомілки; 8 — виростка великогомілкової кістки; 9 — задня гіпсова лонгета при переломі ма­логомілкової кістки; 10 —кокситната 11 — вікончаста гіпсові повяїки яри переломі діафіза або шинки стегна

кісток гомілки. Хворий лежить на спеціально обладнаному ліжку, а ушкоджену кінцівку кладуть на шину Белера, Брауна, ЦІТО або Богданова, що дає можливість здійснювати тягу за дистальні відділи ушкодженої кінцівки (рис. 4.17).

Витягання знімають після то­
го, як сформується кістковий мо­
золь, що підтверджується рентге­
нограмою та здатністю хворого ак­
тивно піднімати ногу чи руку. Від­
бувається це приблизно через
20-50 діб, що залежить від локалі­
зації і характеру перелому, віку
хворого. Після зняття витягання
накладають відповідні гіпсові
пов’язки на час, щоб кістковий мо-
Рис. 4.15. Система постійного скелетного ЗОЛЬ ПОВНІСТЮ ЗМІЦНИВСЯ.
витягання при переломі діафізів кісток гомілки Липкопластирне, КЛЄОЛОВЄ,

цинк-желатинове витягання вико­ристовується при переломах кісток верхньої кінцівки (рис. 4.18), при лікуванні переломів у дітей.

Скелетне витягання залишає
відкритим місце перелому І дає
змогу щоденно контролювати
травмовану ділянку. Вона не зне-
рухомлює найближчі до перело­
му суглоби, що надає можливість
починати раннє функціональне
лікування. Разом з цим скелетне
витягання при переломах нижніх
кінцівок приковує хворого до
Рис. 4.16. Місця проведення спиці при накла- ліжка і дозволяє йому встати і хо-
данні скелетного витягання дити лише після зняття іммобілі-

зації. Оперативний метод лікування переломів складається із відкри­того (через операційну рану) зіставлення кісткових відламків і міцного утри­мання їх стрижнями, цвяхами, гвинтами, шурупами, дротом, металевими плас­тинами (металоостеосинтез), кістковими штифтами, трансплантатами (рис. 4.19). Після операції накладається відповідна гіпсова пов’язка. До цього методу лікування вдаються при відкритих і внутрішньосуглобових переломах, при переломах стегнової кістки, ключиці, плечової кістки, кісток передпліччя,

Фізична реабілітація

Р о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Рис. 4.17. Обладнане ліж­ко для витягання при пе­реломах нижніх кінцівок: 1 — балканська рама з прис­тосуваннями для занять фі­зичними вправами; 2 —■ шина Белера для укладання ушкод­женої кінцівки

а також, якщо інші методи лікування виявились неефективними. Після повної консолідації перелому металеві предмети видаляються.

Оперативний метод лікування переломів забезпечує щільне зіставлення відламків кісток і міцне утримання їх, створює оптимальні умови для зро­шення перелому. Все це дозволяє раніше використовувати дозовані наванта­ження і значно зменшує строки перебування хворого у ліжку. Од­нак цей метод показаний тільки при деяких переломах, хірургічне втручання завдає додаткової трав­ми хворому і після повного зро­шення кісток при металоостео-синтезі необхідна повторна опе­рація для вилучення металевих предметів.

Зрошення переломів відбува­ється у визначеній послідовності розвитку регенеративного проце­су, який має декілька фаз. Спочат­ку поступово утворюються, роз­множуються і диференціюються кліткові елементи, виникає остео-лоїдна тканина і через 4-6 тиж утворюється первинний кістко­вий мозоль, що спаює кісткові

відламки. Однак це м’який мо- _ .,. „

Рис. 4.18. Липкопластирне витягання при пере-
золь і рухливість кісток у місці ломі діафіза плечової кістки

перелому зберігається. Згодом в ньому відкладаються солі кальцію і відбуваєть­ся окостеніння, що призводить до утво­рення міцного вторинного кісткового мо­золя. Одночасно з цим проходить посту­пова структурна перебудова кісткового мозоля, що триває місяцями.

Рис. 4.19. Металоостеосинтез діафі­зів кісток передпліччя пластинами з болтами

Розрізняють первинне і вторинне загоєння переломів кісток. При первин­ному загоєнні відмічається добра регене­рація і швидке утворення нормальної кісткової тканини. Вторинне загоєння ха­рактеризується надмірним утворенням кісткового мозоля і виникає внаслі­док помилки у зіставленні відламків та іммобілізації, а також в ослаблених хворих.

Діафізарні переломиплеча, передпліччя, стегна, гомілки трапляються ду­же часто. Вони виникають у верхній, середній або нижній частині тіла кістки і можуть бути поперечні, повздовжні, косі, гвинтоподібні, осколочні, вбиті (рис. 4.20), без зміщення і зі зміщенням відламків. У дітей спостерігаються пе­реломи за типом зеленої гілки: ламається кістка без ушкодження окістя, вони часто виникають по лінії епіфізарного хряща (епіфізіоліз). Іммобілізація про­водиться шляхом гіпсових пов’язок, витяганням і оперативно. Після іммобілі­зації, незалежно від її методу, у комплексному лікуванні призначають засоби фізичної реабілітації.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура при діафізарних переломах призначається з 1-2-го дня за двома періодами: І — іммобілізаційний, II — постіммобілізацій-ний.

І період— іммобілізаційний, продовжується до утворення кісткового мозоля і зняття іммобілізації. Його завдання: попередження пневмонії, тромбозу, пролежнів, трофічних розладів, атрофії м’язів,.контрактур, остео-порозу, стимуляція регенеративних процесів, навчання прикладних і побуто­вих навичок самообслуговування. Застосовують ранкову гігієнічну гімнас­тику, лікувальну гімнастику по 10-15 хв, самостійні заняття 4-6 разів на день.

У комплексах лікувальної гімнастики використовують до 75 % загально-розвиваючих і близько 25 % спеціальних вправ. Призначають вправи для віль­них від іммобілізації суглобів, тиск по осі кінцівки, ізометричні напруження м’язів спочатку 2-3 с, а у подальшому — 5-7 с Рекомендуються уявні рухи в знерухомлених суглобах з одночасним виконанням активних у симетричних ділянках здорової кінцівки.

У випадках переломів кісток ніг, якщо методом фіксації є гіпсова пов’язка, в кінці періоду дозволяється встати і ходити за допомогою милиць, частково навантажувати хвору ногу, поступово переносячи на неї до 80 % маси тіла. Ще

Источник