Корінний перелом у війні вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

«Великий перелом» — вираз Й. В. Сталіна, яким він охарактеризував розпочату в кінці 1920-х в СРСР політику форсованої індустріалізації та колективізації сільського господарства. Вперше термін був запроваджений на пленумі ЦК ВКП(б) 10-17 листопада 1929 р., де говорилося про те, що план першого року п’ятирічки виконано успішно. Саме це було затверджено в постанові РНК СРСР від 1 грудня 1929 «Про контрольні цифри народного господарства на 1929—1930 рр.». Отже, вислів «великий перелом» означав перехід до «соціалістичного» переустрою села.

Історія[ред. | ред. код]

XV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) прийняв директиви щодо першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР. Завдяки цьому плану модернізаційні процеси мали охопити усі сфери життя. Відповідно до п’ятирічного плану розроблялися також плани економічного розвитку України. У травні 1929 року вони були затверджені XI Всеукраїнським з’їздом рад.

На капітальне будівництво в СРСР планувалося виділити 64 млрд крб., а з них на Україну — 13 млрд крб.

У перший рік п’ятирічки високий темп розвитку забезпечило те, що економіка СРСР ще відчувала імпульси НЕПу. За п’ятирічним планом валова продукція промисловості УСРР у 1928/29 р. збільшилася на 20 % проти 16,5 %.

Влада намагалася будь-якими методами сприяти інтенсивній праці робітників для виконання поставлених завдань. ЦК ВКП(б) 9 травня 1929 р. прийняв постанову «Про соціалістичне змагання фабрик та заводів», якою зобов’язував профспілки забезпечити організацію змагання.

Під час економічної кризи, яка охопила в 1929 р. капіталістичний світ, успіхи першого року п’ятирічки створили ілюзію можливості швидко вийти з економічної відсталості та ввійти у число найбільш економічно розвинутих країн. Більшість більшовиків підтримували це рішення про економічний «стрибок», бо розуміли, що саме це забезпечить побудову соціалізму за декілька років. Але потреби народу не бралися до уваги і казали, що успішне майбутнє варте кількох років тяжкої праці та повного самообмеження.

І вже з осені 1928 р. у містах почалося введення карток на хліб для робітників та службовців. Масло та цукор давали лише частині населення, а на решті економили.

У 1929 р. на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було вирішено за будь-яку ціну прискорити розвиток машинобудування та інших галузей великої промисловості. Це означало не всебічний, рівномірний розвиток економіки, а інтенсивний розвиток окремих виробництв задля створення нових заводів та фабрик. Й. Сталін у статті «Рік великого перелому», опублікованій до 12-ї річниці Жовтневого перевороту, оголосив запланований приріст великої промисловості на 1929/1930 р.— 32 %. У липні 1930 р. відбувся XVI з’їзд ВКП(б), на якому Сталін виступив із пропозицією декретувати на 1930/1931 господарський рік 45 % приросту промислової продукції.

5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про реорганізацію управління промисловістю», згідно з якою підприємства, а не трести стали головними ланками управління. Але підприємства були позбавлені економічної самостійності, яку мали трести.

Нові, впроваджені Москвою адміністративно-директивні методи управління характеризувалися централізацією та суворою регламентацією. Кредитна та податкова реформи 1930 р. ліквідували фінансові обмеження для підприємств. Керівників новобудов, які намагалися виконати сталінські директиви, спіткали численні труднощі: нестача коштів, устаткування, брак кваліфікованих кадрів, загальна техніко-економічна відсталість. Форсованому економічному розвитку було принесено в жертву життєвий рівень народних мас. Максимальна концентрація коштів на розвиток важкої промисловості загострила й без того скрутну ситуацію в легкій промисловості.

Див. також[ред. | ред. код]

Йосип Сталін
Індустріалізація
Колективізація
П’ятирічки в СРСР
Держплан СРСР

Джерела[ред. | ред. код]

Турченко Ф. Г. Новітня історія України. Частина перша. 1914—1939: Підруч. для 10-го кл. загальноосвіт. навч. закл. — Вид. 3-тє, виправл. та допов. — К.: Генеза, 2002. — 352 с.: іл.
Бойко О. Д. Історія України (запитання та відповіді) — К ВЦ «Академія» 1997. — 320 с. (Альма-матер)
Крип’якевич І. Історія України. — Львів, 1990.

Посилання[ред. | ред. код]

С. В. Кульчицький. «Великий перелом» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 467. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Год великого перелома: К ХII годовщине Октября

Источник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Би́тва за Дніпро́ — військова кампанія СРСР проти країн Осі у серпні-грудні 1943 року в ході Другої світової війни на річці Дніпро. У боях було задіяно близько чотирьох мільйонів людей з обох сторін. Лінія фронту становила приблизно 1400 км. Битва була однією з наймасштабніших і найкривавіших воєнних операцій світової історії. Оцінки кількості загиблих різняться між 1,7 та 2,7 млн.[4]

За чотиримісячну кампанію Червоної армії проти Вермахту вся Лівобережна Україна була відвойована у німецьких сил, радянські війська захопили декілька плацдармів на правому березі Дніпра та повернули собі Київ.

Поразка Вермахту була повною, бо попри те, що він ще контролював більшу частину правобережної території, обидві сторони розуміли, що подальше просування військ РСЧА лише справа часу. Радянські війська подолали Дніпро, найважчий природний рубіж оборони, а німецькій стороні бракувало сил ліквідувати відвойовані радянські плацдарми на правобережжі. Після перемоги Радянського Союзу у цій битві, поразка Німеччини у другій світовій здавалась неминучою, що значно посилило позиції Сталіна у переговорах із союзниками на Тегеранській конференції, яка збіглася із закінченням битви.

Передумови[ред. | ред. код]

Після поразки в Курській битві, німецькі війська залишили будь-яку надію перехоплення ініціативи. Німецькі втрати були значні, досвідчені кадри було загублено. Тому, незважаючи на ще значні сили, Вермахт міг вже тільки реагувати на радянські дії.

Гітлер розумів, що його війська не зможуть стримувати радянський наступ, принаймні якщо союзники утримаються від значних суперечок. З метою виграшу часу він дав наказ про будівництво міцної лінії фортифікації для вповільнення наступу Червоної армії приділяючи особливу увагу природним рубежам, з яких найважливішими були великі річки. Особливого значення німецьке командування надавало лінії захисту на р. Дніпро, яку воно вважало основою так званого «східного валу». Гітлер вимагав утримання позицій на Дніпрі будь-якою ціною.

З радянської сторони, Сталін вимагав подальшого відвойовування окупованих територій із самого початку року. Українські промислові регіони вважались найважливішими завдяки великому населенню та запасам вугілля та металевих руд, що надавали важливих ресурсів для радянської держави. Тому основна лінія атаки була зосереджена на південному напрямку фронту.

Битва[ред. | ред. код]

У середині серпня 1943 року Ставка Верховного Головнокомандування дала наказ військам Центрального, Воронезького, Степового, Південно-Західного та Південного фронтів розгромити німецькі війська на Лівобережній Україні і на Донбасі, навальним наступом вийти до Дніпра, з ходу захопити плацдарми на його західному березі, створити умови для розгортання дальших операцій з метою відвоювання Білорусі та Правобережної України у німецьких армій.

З 26 по 29 серпня в Чернігівсько-Прип’ятській операції війська Центрального фронту зламали німецьку оборону в районі міста Севська, форсували річку Десну на широкому фронті і, переслідуючи противника, в кінці вересня вийшли до рр. Сожу і Дніпра і захопили плацдарми на півночі і на півдні від гирла річки Прип’яті. Війська Західного фронту 25 вересня визволили Смоленськ, а війська Брянського фронту 30 вересня вийшли до рр. Проні і Сожу на фронті Пєтуховка — Вітка. З 25 серпня до 29 вересня війська Воронезького і Степового фронтів, розгромивши ворога на Лівобережній Україні, з ходу форсували Дніпро, захопили плацдарми в районах Великого Букрина, Дереївки, Домоткані і ліквідували плацдарми ворога в районах Дарниці (на схід від Києва) і Кременчука. Війська Південно-Західного фронту, завершивши разом з Південним фронтом вигнання нацистських окупантів з Донбасу, в період з 22 по 27 вересня своїм правим крилом вийшли до Дніпра між Дніпропетровськом і Запоріжжям і захопили плацдарми на півночі від Запоріжжя. Війська Південного фронту 22 вересня вийшли на річку Молочну. На цьому завершився 1-й етап битви за Дніпро. Радянські війська вийшли до Дніпра на фронті 700 км від гирла річки Сожу до Запоріжжя і захопили на його правому березі понад 20 плацдармів.

На 2-му етапі Битви за Дніпро війська РСЧА розгорнули рішучі бої за розширення плацдармів і прорив оборони ворога на правому березі Дніпра. В середині жовтня війська 3-го Українського (колишнього Південно-Західного) фронту (командувач — генерал армії Р. Я. Малиновський) оволоділи містом Запоріжжя.

25 жовтня війська 4-го Українського (колишнього Південного) фронту (командувач — генерал армії Ф. І. Толбухін) прорвали оборону ворога на річці Молочній і до початку листопада вийшли до Дніпра в його нижній течії, ізолювавши кримське угруповання ворога. Але в районі Лепетихи — Нікополя гітлерівцям вдалося утримати на лівому березі значний плацдарм.

В жовтні війська 1-го Українського (колишнього Воронезького) фронту (командувач — генерал армії М. Ф. Ватутін) вели бої за розширення букринського плацдарму і створили плацдарм в районі Лютежа на півночі від Києва; війська 2-го Українського (колишнього Степового) фронту (командувач — генерал армії І. С. Конєв) захопили великий плацдарм на Криворізькому напрямі.

1 — 3 листопада почалась Київська наступальна операція. Війська 1-го Українського фронту раптовим ударом з Лютізького плацдарму зламали оборону ворога і після запеклих боїв 6 листопада оволоділи столицею УРСР — Києвом. До 15 листопада плацдарм в районі Києва був розширений до 400 км по фронту і до 150 км углиб.

10 листопада почалась Рєчицько-Гомельська операція 1-го Білоруського (колишнього Центрального) фронту (командувач — генерал армії К. К. Рокоссовський), в ході якої оволоділи містами Річиця і Гомель.

Війська 2-го Укр. фронту в листопаді і грудні продовжували бойові дії за розширення плацдармів на південому заході від Кременчука і 14 грудня оволоділи м. Черкасами. Битва за Дніпро завершилась Житомирсько-Бердичівською операцією 1-го Українського фронту, який до кінця грудня оволодів Житомиром і вів бої за Бердичів та Білу Церкву.

Наслідки[ред. | ред. код]

В Битві за Дніпро була успішно здійснена взаємодія регулярних військ з червоними партизанами, що діяли на території України та Білорусі. Внаслідок Битви за Дніпро радянські сили відвоювали значну частину України у німців, ліквідували оборону ворога на великій ділянці вздовж Дніпра, форсували його і захопили стратегічні плацдарми на правому березі, роз’єднали болотистим Поліссям німецькі групи армії «Центр» і «Південь». За приблизними підрахунками, загальні втрати обох сторін у битві за Дніпро, як і в Сталінградській битві, сягають двох мільйонів чоловік (від 1,200,000 до 1,500,000 загиблих, поранених і полонених з радянського боку; від 400,000 до 600,000 — з боку противника). Втрати румунських військ невідомі, але скоріш за все також були значними. Такі величезні втрати пов’язані з тривалістю і розмахом воєнних дій, а також добре підготовленою обороною противника.

Вермахт втратив понад 60 дивізій. За офіційними даними за звільнення всієї Наддніпрянщини від Чорнобиля до Херсона та столиці Української РСР м. Києва віддали свої життя 417 тисяч солдатів та офіцерів Червоної армії. Доктор історичних наук, професор Віктор Король вважає, що цифра ця надто занижена і називає іншу — близько мільйона загиблих, переважну більшість з яких складали українці[5][6].

Понад 2 тисяч учасників Битви за Дніпро присвоєно звання Героя Радянського Союзу, серед них Боєнко Дмитро Петрович, Самбуров Іван Михайлович, Шелест Денис Андрійович; десятки тисяч були нагороджені орденами та медалями СРСР.

Незважаючи на прорахунки і помилки радянського керівництва (радянським військам не вдалося оточити противника і уникнути важких людських втрат), в результаті чотиримісячної операції від німецьких загарбників майже повністю була звільнена Лівобережна Україна. Червона армія за короткі терміни на широкому фронті форсувала одну з найбільших річок Європи і завдала вермахту серйозної поразки, змусивши німців відступити по всьому фронту. Визволення Києва мало велике політичне та моральне значення. Незважаючи на те, що більша частина території Правобережної України залишалася під контролем вермахту, стало зрозуміло, що повне звільнення України і вихід Червоної армії до кордонів Румунії, Угорщини, Словаччини та Польщі — це лише питання часу.
Так, після перемоги в битві за Дніпро Червона армія продовжувала визволяти території Радянського Союзу, і до завершення війни проводила наступальні операції, в той час як німецькі війська вимушені були оборонятися.

Див. також[ред. | ред. код]

Форсування Дніпра
Освобождение Киева 1943 — бої на дніпрянських плацдармах під Києвом в 1943 р.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ https://www.soldat.ru/doc/casualties/book/chapter5_10_1.html#5_10_22
↑ Nikolai Shefov, Russian fights, Lib. Military History, Moscow, 2002
↑ Human Losses in World War II Heeresarzt 10-Day Casualty Reports per Army/Army Group, 1943 (BA/MA RW 6/556, 6/558) Архівовано 25 травень 2013 у Wayback Machine.
↑ Оскільки битва охоплювала величезну територію, деякі історики не поєднують усі події до однієї битви та вважають Сталінградську битву найкривавішою в історії.
↑ Усі хохли — зрадники, чим більше у Дніпрі потопимо, тим краще — історик про тактику Жукова. Радіо Свобода, 06.11.2013
↑ Сергій ЗЯТЬЄВ. У місті творилися жахіття і кожен день міг стати останнім… «Демократична Україна», № 45 (24092), листопад 2015

Эрих фон Манштейн, Утерянные победы (рос.), М.: ACT; СПб Terra Fantastica, 1999
Конев И. С. Записки командующего фронтом (рос.). — М.: Наука, 1972
John Erickson, Barbarossa: The Axis and the Allies, Edinburgh University Press, 1994
Николай Шефов, Битвы России (рос.), АСТ, СПб, 2002, ISBN 5-17-010649-1
История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941 — 1945. В шести томах. Том 3, Военное издательство Военного министерства Союза ССР (фр.), 1961
Українська радянська енциклопедія, 1-ше видання

Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. (квітень 2007)

Источник

Ekzor

Дата: Неділя, 02.01.2011, 18:45 | Повідомлення # 1

Гетьман

Група: Адміністратори

Повідомлень: 1418

Репутація: 3

Статус: Offline

Вирішальні події Другої світової війни, що забезпечили корінний перелом на користь країн антигітлерівської коаліції, відбулися на радянсько-німецькому фронті. Це означає, що докорінний перелом у ході Великої Вітчизняної війни був разом з тим переломом у ході Другої світової війни.
Початок корінного перелому було покладено наступальної операції «Уран» під Сталінградом (другий етап Сталінградської битви; перший — оборонний — тривав з 17 липня по 18 листопада 1942р.). Військово-стратегічний план операції, розроблений під керівництвом генералів Г. К. Жукова і А. М. Василевського, припускав силами трьох фронтів — Південно-Західного, Сталінградського і Донського — оточити сталінградськуу угруповання противника, створити два надійних кільця оточення і або примусити його до капітуляції, або розгромити. 19 листопада в наступ перейшли Південно-Західний і Донський фронти, 20 листопада — Сталінградський фронт. Вже до 23 листопада були оточені німецькі 6-а і 4-а танкові армії. Прорвати зовнішнє і внутрішнє кільце силами групи армій «Дон» ворогові не вдалося. 2 лютого Сталінградська битва переможно завершилася, в полон було взято в цілому 300 тис. німецьких солдатів, офіцерів і генералів.
Всі ознаки що почався корінного перелому були в наявності: стратегічна ініціатива перейшла до Червоної Армії, вперше було забезпечено військово-технічну перевагу над противником, досягнуте завдяки якісно більш високому рівню організації тилової економіки. Перемога під Сталінградом мала величезне міжнародне значення: вперше за всю війну в Німеччині був оголошений триденний траур, активізувалося європейський рух Опору.
Взимку — навесні 1943р. Червона Армія розвинула успіх, прорвавши блокаду Ленінграда, розгорнувши наступ на Північному Кавказі і у верхів’ях Дону.
Остаточним корінний перелом у ході війни став після битви на Курській дузі. Німецьке командування, домігшись влітку 1943 р. деяких успіхів на південно-західному напрямку, спланував велику наступальну операцію на Курському виступі (операція «Цитадель»). Особливі надії покладалися на новітні танки «Тигр» і «Пантера», штурмові гармати «Фердинанд».
Радянське командування вперше застосувало тактику навмисної оборони з подальшим настанням: створило потужну угруповання військ, що перевершувала супротивника в кількісному і якісному відносинах.
Битва на Курській дузі тривала з 5 липня по 23 серпня. 12 липня відбулося найбільше за роки війни танкова битва в районі села прохо-ровка, яке закінчилося перемогою наших танкістів. У результаті битви були звільнені Бєлгород, Орел, Харків, знищені 500 тис. ворожих солдатів і офіцерів, 1,5 тис. танків, 3,7 тис. літаків. Корінний перелом у ході Другої світової війни і Великої Вітчизняної війни завершився. З цього часу стратегічна ініціатива навіть тимчасово не переходила в руки німецького командування.
1943 закінчився звільненням Лівобережної України, Донбасу, Києва (6 листопада) в ході битви за Дніпро.
Корінний перелом у ході Великої Вітчизняної війни супроводжувався помітними успіхами союзників СРСР по антигітлерівській коаліції. Навесні 1943 р. капітулювала германо-італійська угруповання в Північній Африці, влітку союзники висадилися на Сицилії. Уряд Б. Муссоліні було скинуто, нові влада заявила про вихід з війни. На жаль, другий фронт у Європі в 1943 р. так і не було відкрито.
28 листопада — 1 грудня 1943 р. на Тегеранській конференції вперше зустрілися лідери СРСР, США і Великобританії І. В. Сталін, Ф. Рузвельт і У. Черчілль. На зустрічі обговорювалися перспективи відкриття другого фронту, а також питання післявоєнного врегулювання. Сам факт Тегеранської конференції доводить, що докорінний перелом у війні став реальністю.

https://vkontakte.ru/id18182352

Главная
Обратная связь

Дисциплины:

Початок корінного перелому було покладено наступальної операції «Уран» під Сталінградом (другий етап Сталінградської битви; перший — оборонний — тривав з 17 липня по 18 листопада 1942р.). Військово-стратегічний план операції, розроблений під керівництвом генералів Г. К. Жукова і А. М. Василевського, припускав силами трьох фронтів — Південно-Західного, Сталінградського і Донського — оточити сталінградськуу угруповання противника, створити два надійних кільця оточення і або примусити його до капітуляції, або розгромити. 19 листопада в наступ перейшли Південно-Західний і Донський фронти, 20 листопада — Сталінградський фронт. Вже до 23 листопада були оточені німецькі 6-а і 4-а танкові армії. Прорвати зовнішнє і внутрішнє кільце силами групи армій «Дон» ворогові не вдалося. 2 лютого Сталінградська битва переможно завершилася, в полон було взято в цілому 300 тис. німецьких солдатів, офіцерів і генералів.

Всі ознаки що почався корінного перелому були в наявності: стратегічна ініціатива перейшла до Червоної Армії, вперше було забезпечено військово-технічну перевагу над противником, досягнуте завдяки якісно більш високому рівню організації тилової економіки. Перемога під Сталінградом мала величезне міжнародне значення: вперше за всю війну в Німеччині був оголошений триденний траур, активізувалося європейський рух Опору.

Взимку — навесні 1943р. Червона Армія розвинула успіх, прорвавши блокаду Ленінграда, розгорнувши наступ на Північному Кавказі і у верхів’ях Дону.

Остаточним корінний перелом у ході війни став після битви на Курській дузі. Німецьке командування, домігшись влітку 1943 р. деяких успіхів на південно-західному напрямку, спланував велику наступальну операцію на Курському виступі (операція «Цитадель»). Особливі надії покладалися на новітні танки «Тигр» і «Пантера», штурмові гармати «Фердинанд».

Радянське командування вперше застосувало тактику навмисної оборони з подальшим настанням: створило потужну угруповання військ, що перевершувала супротивника в кількісному і якісному відносинах.

Битва на Курській дузі тривала з 5 липня по 23 серпня. 12 липня відбулося найбільше за роки війни танкова битва в районі села прохо-ровка, яке закінчилося перемогою наших танкістів. У результаті битви були звільнені Бєлгород, Орел, Харків, знищені 500 тис. ворожих солдатів і офіцерів, 1,5 тис. танків, 3,7 тис. літаків. Корінний перелом у ході Другої світової війни і Великої Вітчизняної війни завершився. З цього часу стратегічна ініціатива навіть тимчасово не переходила в руки німецького командування.

1943 закінчився звільненням Лівобережної України, Донбасу, Києва (6 листопада) в ході битви за Дніпро.

Корінний перелом у ході Великої Вітчизняної війни супроводжувався помітними успіхами союзників СРСР по антигітлерівській коаліції. Навесні 1943 р. капітулювала германо-італійська угруповання в Північній Африці, влітку союзники висадилися на Сицилії. Уряд Б. Муссоліні було скинуто, нові влада заявила про вихід з війни. На жаль, другий фронт у Європі в 1943 р. так і не було відкрито.

28 листопада — 1 грудня 1943 р. на Тегеранській конференції вперше зустрілися лідери СРСР, США і Великобританії І. В. Сталін, Ф. Рузвельт і У. Черчілль. На зустрічі обговорювалися перспективи відкриття другого фронту, а також питання післявоєнного врегулювання. Сам факт Тегеранської конференції доводить, що докорінний перелом у війні став реальністю.

Источник

Початок
корінного перелому було покладено
наступальної операції «Уран» під
Сталінградом (другий етап Сталінградської
битви; перший — оборонний — тривав з 17
липня по 18 листопада 1942р.).
Військово-стратегічний план операції,
розроблений під керівництвом генералів
Г. К. Жукова і А. М. Василевського, припускав
силами трьох фронтів — Південно-Західного,
Сталінградського і Донського — оточити
сталінградськуу угруповання противника,
створити два надійних кільця оточення
і або примусити його до капітуляції,
або розгромити. 19 листопада в наступ
перейшли Південно-Західний і Донський
фронти, 20 листопада — Сталінградський
фронт. Вже до 23 листопада були оточені
німецькі 6-а і 4-а танкові армії. Прорвати
зовнішнє і внутрішнє кільце силами
групи армій «Дон» ворогові не вдалося.
2 лютого Сталінградська битва переможно
завершилася, в полон було взято в цілому
300 тис. німецьких солдатів, офіцерів і
генералів.

Всі
ознаки що почався корінного перелому
були в наявності: стратегічна ініціатива
перейшла до Червоної Армії, вперше було
забезпечено військово-технічну перевагу
над противником, досягнуте завдяки
якісно більш високому рівню організації
тилової економіки. Перемога під
Сталінградом мала величезне міжнародне
значення: вперше за всю війну в Німеччині
був оголошений триденний траур,
активізувалося європейський рух Опору.

Взимку
— навесні 1943р. Червона Армія розвинула
успіх, прорвавши блокаду Ленінграда,
розгорнувши наступ на Північному Кавказі
і у верхів’ях Дону.

Остаточним
корінний перелом у ході війни став після
битви на Курській дузі. Німецьке
командування, домігшись влітку 1943 р.
деяких успіхів на південно-західному
напрямку, спланував велику наступальну
операцію на Курському виступі (операція
«Цитадель»). Особливі надії покладалися
на новітні танки «Тигр» і «Пантера»,
штурмові гармати «Фердинанд».

Радянське
командування вперше застосувало тактику
навмисної оборони з подальшим настанням:
створило потужну угруповання військ,
що перевершувала супротивника в
кількісному і якісному відносинах.

Битва
на Курській дузі тривала з 5 липня по 23
серпня. 12 липня відбулося найбільше за
роки війни танкова битва в районі села
прохо-ровка, яке закінчилося перемогою
наших танкістів. У результаті битви
були звільнені Бєлгород, Орел, Харків,
знищені 500 тис. ворожих солдатів і
офіцерів, 1,5 тис. танків, 3,7 тис. літаків.
Корінний перелом у ході Другої світової
війни і Великої Вітчизняної війни
завершився. З цього часу стратегічна
ініціатива навіть тимчасово не переходила
в руки німецького командування.

1943
закінчився звільненням Лівобережної
України, Донбасу, Києва (6 листопада) в
ході битви за Дніпро.

Корінний
перелом у ході Великої Вітчизняної
війни супроводжувався помітними успіхами
союзників СРСР по антигітлерівській
коаліції. Навесні 1943 р. капітулювала
германо-італійська угруповання в
Північній Африці, влітку союзники
висадилися на Сицилії. Уряд Б. Муссоліні
було скинуто, нові влада заявила про
вихід з війни. На жаль, другий фронт у
Європі в 1943 р. так і не було відкрито.

28
листопада — 1 грудня 1943 р. на Тегеранській
конференції вперше зустрілися лідери
СРСР, США і Великобританії І. В. Сталін,
Ф. Рузвельт і У. Черчілль. На зустрічі
обговорювалися перспективи відкриття
другого фронту, а також питання
післявоєнного врегулювання. Сам факт
Тегеранської конференції доводить, що
докорінний перелом у війні став
реальністю.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Источник

Ìîñêîâñüêà áèòâà, ïðîâàë ïëàíó çàõîïëåííÿ ñòîëèö³ ç õîäó â ïåðø³ òèæí³ â³éíè, íàñòóïàëüíà îïåðàö³ÿ í³ìö³â ï³ä êîäîâîþ íàçâîþ «Òàéôóí», ðîçãðîì í³ìåöüêèõ â³éñüê ï³ä Ìîñêâîþ. Ñòàë³íãðàäñüêà áèòâà, îòî÷åííÿ í³ìåöüêèõ â³éñüê, êîð³ííèé ïåðåëîì ó õîä³ â³éíè.

Íàæàâ íà êíîïêó «Ñêà÷àòü àðõèâ», âû ñêà÷àåòå íóæíûé âàì ôàéë ñîâåðøåííî áåñïëàòíî.
Ïåðåä ñêà÷èâàíèåì äàííîãî ôàéëà âñïîìíèòå î òåõ õîðîøèõ ðåôåðàòàõ, êîíòðîëüíûõ, êóðñîâûõ, äèïëîìíûõ ðàáîòàõ, ñòàòüÿõ è äðóãèõ äîêóìåíòàõ, êîòîðûå ëåæàò íåâîñòðåáîâàííûìè â âàøåì êîìïüþòåðå. Ýòî âàø òðóä, îí äîëæåí ó÷àñòâîâàòü â ðàçâèòèè îáùåñòâà è ïðèíîñèòü ïîëüçó ëþäÿì. Íàéäèòå ýòè ðàáîòû è îòïðàâüòå â áàçó çíàíèé.
Ìû è âñå ñòóäåíòû, àñïèðàíòû, ìîëîäûå ó÷åíûå, èñïîëüçóþùèå áàçó çíàíèé â ñâîåé ó÷åáå è ðàáîòå, áóäåì âàì î÷åíü áëàãîäàðíû.

×òîáû ñêà÷àòü àðõèâ ñ äîêóìåíòîì, â ïîëå, ðàñïîëîæåííîå íèæå, âïèøèòå ïÿòèçíà÷íîå ÷èñëî è íàæìèòå êíîïêó «Ñêà÷àòü àðõèâ»

Ï³äãîòîâêà Í³ìå÷÷èíè äî â³éíè ç ÑÐÑÐ, ñòóï³íü ãîòîâíîñò³ Ðàäÿíñüêîãî Ñîþçó äî â³äáèòòÿ àãðåñ³¿. Íàïàä Í³ìå÷÷èíè, áèòâà ï³ä Ìîñêâîþ, íåâäà÷³ ðàäÿíñüêèõ â³éñüê ó Êðèìó òà ï³ä Õàðêîâîì, áî¿ â Ñòàë³íãðàä³. Îñíîâí³ íàñòóïàëüí³ îïåðàö³¿ ðàäÿíñüêèõ â³éñüê.

ðåôåðàò [41,6 K], äîáàâëåí 02.09.2010

Çàãàëüíà ñèòóàö³ÿ íà ôðîíòàõ Âåëèêî¿ Â³ò÷èçíÿíî¿ Â³éíè â ëèñòîïàä³-ãðóäí³ 1943 ðîêó. Õàðàêòåðèñòèêà ðàäÿíñüêèõ òà í³ìåöüêèõ â³éñüêîâèõ ÷àñòèí, ùî áðàëè ó÷àñòü ó ïîä³ÿõ. Òàíêîâà áèòâà ï³ä ÷àñ îáîðîíè çàë³çíè÷íî¿ ñòàíö³¿ ×îïîâè÷³ Æèòîìèðñüêî¿ îáëàñò³.

êóðñîâàÿ ðàáîòà [21,0 K], äîáàâëåí 17.05.2009

Ïî÷àòîê îáîðîííèõ ä³é Êèºâà ó 1941 ðîö³ ó õîä³ Âåëèêî¿ Â³ò÷èçíÿíî¿ â³éíè. Ïðîðàõóíêè âèùèõ ÷èí³â ×åðâîíî¿ Àðì³¿ â ïåðø³ ì³ñÿö³ â³éíè â áîÿõ íà òåðèòîð³¿ Óêðà¿íè. Çàãèáåëü Ï³âäåííî-Çàõ³äíîãî ôðîíòó ðàäÿíñüêî¿ àðì³¿ 26 âåðåñíÿ 1941 ð. ï³ñëÿ 73 äí³â îáîðîíè.

ðåôåðàò [33,6 K], äîáàâëåí 12.02.2015

Ïî÷àòîê Âåëèêî¿ Â³ò÷èçíÿíî¿ â³éíè. Áîéîâèé øëÿõ Ï³âäåííî-Çàõ³äíîãî ôðîíòó ïåðøîãî ôîðìóâàííÿ. Ëüâ³âñüêî-×åðí³âåöüêà îïåðàö³ÿ. Òàíêîâà áèòâà ï³ä Äóáíîì. Áèòâà ï³ä Óìàííþ. Ñóìñüêî-Õàðê³âñüêà îïåðàö³ÿ òà äðóãà õàðê³âñüêà áèòâà. Êè¿âñüêà êàòàñòðîôà.

ðåôåðàò [45,1 K], äîáàâëåí 20.05.2014

Ðîçãðîì àðì³¿ âåðìàõòó ï³ä Êóðñüêîì òà ïåðåìîãà ó áèòâ³ çà Óêðà¿íó ÿê ïåðåëîìíà ìèòü õîä³ Âåëèêî¿ Â³ò÷èçíÿíî¿ â³éíè. Êðèìñüêà íàñòóïàëüíà îïåðàö³ÿ ÿê âåëèêà ïåðåìîãà ×åðâîíî¿ Àðì³¿. Àêö³ÿ «Íèçüêèé óêë³í âàì, âåòåðàíè» ÿê íàïðÿìîê ïî âøàíóâàííþ âåòåðàí³â.

ðåôåðàò [28,5 K], äîáàâëåí 07.04.2010

Äîñë³äæåííÿ ³ñòîð³¿ ðîçâèòêó â³éñüêîâî¿ àâ³àö³¿, ðîçðîáêè íîâèõ âèä³â ë³òàê³â. Çàãðîçà âòîðãíåííÿ í³ìåöüêèõ â³éñüê íà Áðèòàíñüê³ îñòðîâè, ïîâ³òðÿí³ áèòâè Äðóãî¿ ñâ³òîâî¿ â³éíè. Ìîäåðí³çàö³ÿ áðèòàíñüêî¿ àâ³àö³¿, íàðîùóâàííÿ âèðîáíèöòâà íîâèõ ë³òàê³â.

òâîð÷åñêàÿ ðàáîòà [39,5 K], äîáàâëåí 29.11.2009

Ïåðøà áèòâà íà ²ïð³. Þòëàíäñüêèé á³é ÿê íàéá³ëüøèé ç ìîðñüêèõ áèòâ Ïåðøî¿ Ñâ³òîâî¿ â³éíè, õ³ä ä³é òà ãîëîâí³ ðåçóëüòàòè. Áèòâà íà Ñîìì³, îñíîâíà ìåòà áîðîòüáè. Áèòâà íà Êàìáð³ ÿê ìàñîâà àòàêà ç âèêîðèñòàííÿì òàíêîâèõ ï³äðîçä³ë³â 20 ëèñòîïàäà 1916 ðîêó.

ïðåçåíòàöèÿ [1,7 M], äîáàâëåí 03.12.2014

Åâàêóàö³ÿ òà çíèùåííÿ åêîíîì³÷íèõ îáºêò³â ðàäÿíñüêèìè ÷àñòèíàìè íà ïî÷àòêó â³éíè. Ïðîñóâàííÿ í³ìåöüêèõ â³éñüê âãëèá òåðèòîð³¿ Óêðà¿íè. Â³äíîâëåííÿ ôóíêö³îíóâàííÿ ïðîìèñëîâîñò³ íà çàõîïëåí³é òåðèòîð³¿. Â³äíîâëåííÿ ðîáîòè ã³äðîåëåêòðîñòàíö³¿ Çàïîð³ææÿ.

ðåôåðàò [25,1 K], äîáàâëåí 20.08.2013

Ïåðø³ â³äîìîñò³ ïðî ïî÷àòîê â³éíè. Íàñòóï í³ìö³â òà îêóïàö³ÿ Â³ííèö³. Ñòâîðåííÿ íîâèõ îðãàí³â âëàäè ó ì³ñò³. Ìàñîâ³ ðåïðåñ³¿ òà ðîçñòð³ë ºâðå¿â, äåïîðòàö³ÿ ìîëîä³ äî Í³ìå÷÷èíè. Ï³äï³ëüíèé òà ïàðòèçàíñüêèé ðóõ íà Â³ííè÷÷èí³, ¿¿ âèçâîëåííÿ â³ä çàãàðáíèê³â.

ðåôåðàò [5,9 M], äîáàâëåí 02.01.2014

Ïî÷àòîê Âåëèêî¿ Â³ò÷èçíÿíî¿ â³éíè. Çàõîïëåííÿ Óêðà¿íà â ðîçïîâ³äÿõ î÷åâèäö³â. Âèñâ³òëåííÿ âîºííèõ ïîä³é âåòåðàíàìè â³éíè. Çâ³ëüíåííÿ Óêðà¿í³ ïåðåìîãà íàä ôàøèñòñüêîþ Í³ìå÷÷èíîþ. Àíàë³ç ïðè÷èí, íàñë³äê³â â³éñüêîâèõ ä³é â Óêðà¿í³ òà ó ×åðêàñüê³é îáëàñò³.

êîíòðîëüíàÿ ðàáîòà [50,7 K], äîáàâëåí 14.11.2010

Источник