Клінічні ознаки перелому
Найпоширенішими клінічними ознаками переломів кісток кінцівок є: біль, порушення функції, вкорочення кінцівки та її деформація, патологічна рухливість та крепітація кісткових уламків, позитивний симптом осьового навантаження. Для внутрішньосуглобових переломів характерні біль, гемартроз, дефігурація та деформація суглоба, крепітація кісткових уламків, порушення симетрії зовнішніх орієнтирів, позитивний симптом осьового навантаження.
Діагноз верифікується рентгенологічно.
Основними задачами лікування постраждалого з переломами є відновлення цілісності кістки, анатомічної форми суглоба, функції пошкодженої кінцівки та працездатності пацієнта. Для реалізації цих задач необхідно дотримуватись наступних принципів:
- • репозиція кісткових відламків;
- • відновлення довжини та осі кінцівки;
- • надійна фіксація кісткових фрагментів;
- • можливість функціонального навантаження кінцівки до завершення періоду консолідації.
Існують два основних методи лікування переломів – консервативний та оперативний.
Консервативні методи лікування переломів
Консервативних методів лише два – фіксаційний та екстензійний.
Фіксаційний метод
Суть фіксаційного методу лікування полягає в одномоментній закритій ручній репозиції кісткових фрагментів та їх утриманні (ретенції) фіксаційною пов’язкою, найчастіше гіпсовою. Закрита одномоментна ручна репозиція широко використовується при лікуванні переломовивихів у надп’ятково- гомілковому суглобі, при переломах мета-епіфіза променевої кістки тощо.
Закриту репозицію необхідно виконувати якомога раніше від моменту отримання травми, оптимальним часом є 6-12 годин, оскільки вірогідне швидке наростання набряку м’яких тканин, що ускладнює або унеможливлює цю процедуру. Репозиція кісткових фрагментів повинна бути цілком безболісною. Техніка виконання полягає в тракції по осі кінцівки, зворотному порядку виконання ручних маніпуляцій механізму, що призвів до перелому. Попадання в міжвідламкову щілину м’яких тканин (інтерпозиція), наявність гематоми, набряку м’яких тканин можуть бути причинами невдалої репозиції та неефективності фіксаційного методу лікування.
Гіпсова пов’язка вперше була застосована в 1851 році голландськими лікарями Матіссеном та Вандерлоо. Гіпсова пов’язка успішно використовується в травматологічній практиці і має ряд позитивних властивостей: рівномірно та щільно прилягає до тіла; добре утримує відламки; легко знімається.
Медичний гіпс – це сульфат кальцію, висушений при температурі 100-130 °С, що має гідрофільні властивості. Недоліками фіксації гіпсовою пов’язкою є імовірність вторинного зміщення кісткових фрагментів; імовірність здавлювання м’яких тканин набряком; наявність постфіксаційної контрактури в суміжних суглобах; можливість тромбозу глибоких та поверхневих вен. В умовах сьогодення, в клінічній практиці використовуються пов’язки із синтетичних матеріалів, проте і вони мають практично ті ж самі недоліки.
Екстензійний метод
Суть екстензійного методу лікування полягає в постійному витягненні за допомогою тягаря, що діє поступово та дозовано, долаючи м’язову рефракцію, і тим самим дозволяє усунути зміщення кісткових відламків, а отже, виконати їх непряму репозицію. Окрім того, постійним витягненням можливо утримати (здійснити ретенцію) кісткові фрагменти в необхідному положенні. Постійне витягнення розділяють на клейове, лейкопластирне, манжетне та скелетне.
Після винаходу в Америці у 1839 році липкого пластира на основі каучуку, лейкопластирне витягнення отримало широке розповсюдження. В 1907 році Steinmann оприлюднив результати лікування 160 пацієнтів з переломами стегнової кістки, провівши через виростки стегна цвях та маніпулюючи тягарем вагою 5-15 кг. Саме цей факт і є початком історії постійного скелетного витягнення. Вперше в Україні метод постійного скелетного витягнення у 1910 році впровадив К.Ф. Вегнер.
При лікуванні переломів кісток кінцівок методом постійного скелетного витягнення необхідно дотримуватись 5 основних принципів:
- 1. Витягнення повинне здійснюватись у середньофізіологічному положенні, тобто положенні кінцівки, при якому рухи в суглобах у бік згинання та розгинання однакові.
- 2. Витягнення повинне здійснюватись у стані абсолютного фізіологічного спокою. Абсолютний фізіологічний спокій – мінімальне та рівномірне напруження всіх м’язів за умови повної відсутності сили тяжіння. Проте неможливо усунути напруження в м’язах одного сегмента кінцівки, якщо не розслаблені м’язи інших сегментів.
- 3. Принцип противитягнення. Витягнення завжди здійснюється за периферійний відламок, отже, противитягнення повинне здійснюватися всією вагою (масою) тіла пацієнта. У деяких посібниках з травматологи для реалізації цього принципу рекомендовано підняття ножного кінця ліжка на 30-70 см, залежно від ваги тягаря. Проте таке положення хворого є нефізіологічним, це проявляється в порушенні венозного кровообігу, підвищенні ЦВТ, зміщенні органів черевної порожнини до діафрагми та зменшенні легеневої вентиляції.
Тому така маніпуляція неможлива у постраждали похилого і старечого віку та пацієнтів з множинними та поєднаними пошкодженнями.
- 4. Принцип зіставлення відламків. Цей принцип реалізується встановленням периферійного відламка по відношенню до осі центрального. Зміщення по ширині та під кутом усуваються за допомогою бокових петель та бокового скелетного витягнення, що особливо показано при центральних переломах вертлюгової западини.
- 5. Поступовість навантаження. Тягар збільшують дозовано на 0,5-1 кг. На 2-гу добу виконують рентгенологічне дослідження і при необхідності – корекцію стояння кісткових фрагментів продовжують до 3-х діб. Максимальний тягар (10-12% маси тіла) утримують в середньому до двох тижнів, після чого тягар зменшують до початкового. Рентгенологічний контроль виконується протягом усього періоду застосування екстензійного методу лікування, а саме – від вправлення кісткових відламків до перших ознак утворення кісткового мозоля та достатньої консолідації кісткових фрагментів.
Метод скелетного витягнення має такі переваги:
- • простота виконання;
- • нескладне технічне оснащення;
- • можливість візуального контролю за пошкодженою кінцівкою;
- • доступність застосування;
- • малотравматичність.
Значними недоліками постійного витягнення (що робить його застосування вузькообмеженим) є:
- • гіпермобільність кісткових фрагментів;
- • неможливість репозиції при наявності м’яких тканин у міжвідламковій щілині (інтерпозиція);
- • нефізіологічне положення хворого в ліжку;
- • гіподинамія;
- • гіпокінезія;
- • утруднена евакуація хворого;
- • незручність у гігієнічному туалеті;
- • вірогідність розвитку гіпостатичних ускладнень (пневмоній, пролежнів тощо);
- • значне погіршення якості життя у період лікування.
Источник
Ознаками перелому є пошкодження структури і порушення цілісності кісткових тканин в скелеті людини. Перелом – це досить серйозна травма, викликана зовнішнім впливом, тиском на кістку, силою, що перевищує межі її міцності.
Причини
Причинами переломів можуть стати:
- транспортні аварії;
- попадання в завали різних порід;
- падіння з висоти;
- прямий удар;
- травма, пов’язана із заняттями спортом;
- перелом, викликаний втратою міцності кістки, в результаті захворювань.
Розрізняють механізми отримання травми. Це може бути поява перелому безпосередньо в місці дії сили (прямий) або розлом в близькості від місця тиску на кістку (непрямий). Травма часто здатна вивести на тривалий час звичного підвалини людини, позбавити його працездатності.
Ознаки
Симптоми перелому не завжди дають можливість точно встановити діагноз. У деяких випадках необхідна додаткова діагностика, допомагає його виявити. Невизначений характер ознак іноді призводить до помилкового діагнозу і у зв’язку з цим розрізняють абсолютні ознаки перелому (достовірні), які не викликають сумнівів у деформації цілісності кістки від тиску, і відносні (непрямі) – ті, що згодом діагностуються як забій.
Абсолютний ознака перелому кісток характеризується:
- яскраво вираженим протиприродним положенням кінцівок;
- рухливість кістки у характерному місці, на лінії пошкодження;
- своєрідним хрустким звуком (крепітацією) при русі;
- наявністю відкритої рани з помітно виділяється уламком кістки;
- зміною довжини кінцівки;
- втратою чутливості в шкірних покривах, викликаної розривом нервових стовбурів.
Якщо виявляються всі достовірні ознаки перелому або один з них, то можна з упевненістю діагностувати у хворого перелом.
Відносні симптоми переломів:
- больовий синдром на місці дії, особливо при русі травмованої кістки, а також при осьовому навантаженні (при переломі гомілки натиснути область п’яти);
- виник протягом короткого часу (від 15 хвилин до 2 годин) набряк місця перелому. Даний симптом не є точним, так як і удар може супроводжуватися набряком м’яких тканин;
- поява гематом. Не відразу виявляється на місці травми, при пульсації місця є ознакою триваючого підшкірного кровотечі;
- відсутність або зменшення рухливості пошкодженої кінцівки, повне або часткове обмеження функціонування травмованої або близько розташованої кістки.
Діагностуючи один з наведених симптомів не можна говорити про наявність перелому, оскільки вони також є і ознакою забиття.
Класифікація на абсолютні та відносні ознаки перелому допомагає, використовуючи знання симптомів, з повною точністю визначити, якому пошкодження схильний пацієнт, встановити ступінь тяжкості травми. При наявності непрямих ознак переломів необхідно додаткове рентгенівське обстеження, щоб встановити точний діагноз.
Види пошкоджень
Серед травм кістки можна визначити закритий або відкритий тип.
- До відкритого відноситься наявність розриву м’яких тканин уламком кістки, утвореним у результаті травми. При цьому переломі спостерігається кровоточива рана, через яку помітний уламок пошкодженої кістки.
- Закритий перелом характеризується відсутністю ушкоджень і ран, цілісності шкірних покривів.
Перелом може бути ускладнений зсувом одного або декількох уламків. Закриті переломи бувають одиничні, множинні і комбіновані. Відкриті – вогнепальними або без використання зброї.
По місцю розташування травми розрізняють:
- перелом всередині суглоба (епіфізарний), призводить до руйнування зв’язок суглоба, капсули;
- білясуглобовий (метафизарный);
- розлом кістки на середній ділянці (діафізарний).
За ступенем тяжкості бувають:
- типові;
- складні переломи.
До другого типу відносять пошкодження внутрішніх органів, сильна кровотеча, зараження інфекцією і т. д.
Зовнішні та внутрішні прояви
Ознаками перелому є:
- біль, що залежить від місця пошкодження кістки і знаходиться поблизу кількості нервових закінчень;
- набряклість – проявляється в короткий проміжок часу після травми і призводить до зміни, зглаженості контурів кінцівки в області травми;
- крововиливи, гематоми – у залежності від місця локалізації травми бувають – підшкірні, піднігтьові, міжм’язові, подфасциальные, поднадкостничные, внутрішньосуглобові;
- зміна контуру кістки верхньої або нижньої кінцівки – розмір її залежить від величини пошкодженої ділянки або кута зміщення кісткових уламків;
- порушення кровообігу і руху лімфи – відбувається при здавлюванні або розриві, що знаходиться поблизу великого кров’яного судини.
Перша допомога
Від правильності, умелости і грамотності надання першої допомоги при переломах залежить подальше якість життя травмованого пацієнта. Перше, що необхідно зробити свідку події – викликати бригаду «Швидкої допомоги», потім провести знеболення області травмування з допомогою препаратів місцевої або загальної анестезії.
При відкритому переломі кістки необхідно зупинити крововтрату і усунути за допомогою стерильної серветки попадання інфекції в рану.
Наступним етапом є знерухомлення (іммобілізація) пошкодженої кінцівки за допомогою підручних або спеціальних засобів. Доставка пацієнта до лікувального закладу.
Лікування
Лікування переломів здійснюється двома способами:
- з проведенням хірургічної операції;
- або консервативно.
Консервативне лікування включає щільне зіставлення кісткових відламків (репозицію). При цьому методі відбувається знеболювання ділянки травми, і лікар встановлює на вихідне природне місце зміщені пошкоджені кісткові тканини. Потім відбувається закріплення і знерухомлення кінцівки за допомогою спеціальних засобів, які служать надійною фіксацією, не приводить до різних ускладнень і дискомфорту пацієнта.
Хворий не може включитися в процес реабілітації і долучитися до виконання активних дій. Для цього потрібен деякий час.
До способів фіксації відносяться:
- пов’язки, лангеты з гіпсу;
- утримуючі шини;
- скелетне витяжіння і т. д.
При показаннях до оперативного втручання необхідно стабілізувати загальний стан хворого, нормалізувати роботу внутрішніх органів. В процесі операції лікар через хірургічний надріз відновлює цілісність кістки, очищає м’які тканини від можливо утворилися осколків, фіксує кістку за допомогою металевих конструкцій – спиць, болтів, пластин.
Доктором призначаються спеціальні препарати, що містять кальцій, сприятливо впливають на утворення кісткової мозолі і сприяють швидкому загоєнню тканин. На прохання пацієнта, заснованої на його відчуттях, лікар призначає знеболюючі препарати, а також протизапальні мазі і креми.
Реабілітація
Існує маса методів відновлення функцій травмованої кістки, до них відносяться:
- лікувальна фізкультура;
- масаж;
- збалансоване харчування;
- санаторно-курортне лікування.
Під спостереженням лікаря-реабілітолога проходять заняття з реабілітації пацієнта згідно з індивідуально розробленим планом і необхідного в конкретному випадку комплексу вправ. Раціон харчування хворого в цей період повинен бути збагачений продуктами, які містять кальцій – молоко, сир, яйця, сир і т. д.
Наслідки
Діагностується перелом за допомогою рентгенографії, яка допомагає визначити дефект кістки, контур перелому, напрямок зміщення кісткових відламків, побачити вогнище локалізації травми. При ускладнених переломах для визначення точного діагнозу застосовують МРТ або комп’ютерну діагностику. Це дозволяє лікарю визначити складність перелому і стан, які знаходяться поблизу суглобів, визначити наявність внутрішніх розривів у м’яких тканинах. Це допоможе призначити найбільш ефективне лікування пацієнта.
В іншому випадку, неправильне або неточне діагностування може призвести до ускладнень або неприємних наслідків, тягне появу неправильного зрощення відламків і провідним до повторного відновлення пошкоджених кісток, а також утворення несправжніх суглобів і виникненню інфекцій у пошкоджених м’яких тканинах. Дані показники згодом призведуть до обмеженого способу життя травмованого пацієнта.
Процес одужання пацієнта з переломом кістки скелета багато в чому залежить від його настрою і точності виконання призначень лікаря. Лише в цьому випадку можлива повна і швидка реабілітація, нормалізація загального стану, відновлення втрачених функцій кістки, відновлення працездатності.
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Хірургічне лікування перелому кута нижньої щелепи. Фіксація кісткових уламків пластинами. Принципи остеосинтезу — стабільність (нерухомість уламків, що створює умови для зрощення кісток) та функціональність.
Запит «Перелом» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Перело́м (лат. fractura) — часткове або повне порушення цілісності кістки, яке спричинює вплив на неї механічної сили: насильно або в результаті падіння, удару, а також внаслідок патологічного процесу, пухлини, запалення[1].
Класифікація[ред. | ред. код]
Класифікація за пошкодженням зовнішніх покривів тіла[ред. | ред. код]
- відкритий перелом (шкіра у ділянці перелому пошкоджена)
- закритий перелом (шкіра у ділянці перелому не пошкоджена)
Класифікація за формою кісткових уламків[ред. | ред. код]
- поперечні
- косі
- гвинтоподібні
- скалкові
- роздроблені
Класифікація за порушенням цілісності кістки[ред. | ред. код]
- повні
- неповні
Класифікація за зміщенням[ред. | ред. код]
- зміщені, зміщені з «вколоченням»
- незміщені
Класифікація за кількістю переломів[ред. | ред. код]
- одиночні
- множинні
Діагностика[ред. | ред. код]
Є відносні і абсолютні ознаки перелому, відносні є орієнтовними, і дозволяють лише запідозрити травму даного типу. Абсолютні ознаки підтверджують факт перелому, і дозволяють відрізнити його від інших, схожих за клінічними ознаками травм.
На місці травми[ред. | ред. код]
Основними ознаками перелому є:
- сильний біль
- набряк
- синець
- крепітація уламків (хрускіт)
- патологічна рухливість
- вкорочення сегменту
- несправжній суглоб у віддаленому періоді
- деформація кістки (кінцівки)
- порушення функцій кістки (кінцівки)
У стаціонарі[ред. | ред. код]
Діагноз встановлюють за допомогою рентгенологічного дослідження.
Перша допомога при переломах[ред. | ред. код]
При всіх видах переломів повинна бути проведена транспортна іммобілізація (знерухомлення).
Фіксація проводиться готовими шинами або пов’язкою з використанням підручних матеріалів (палки, дошки тощо). Фіксація створює максимальний спокій ділянки перелому, що попереджує подальшу травматизацію м’яких тканин гострими уламками кісток та вторинне зміщення уламків, а також зменшує біль та, відповідно, можливість поглиблення больового шоку.
Транспортна шина повинна фіксувати не менше двох суглобів, поєднаних з місцем перелому (вище та нижче).
При переломі плечової та стегнової кісток потрібна фіксація трьох суглобів (променевозап’ястковий суглоб при переломі плеча, гомілковий — при переломі гомілки). При транспортуванні постраждалому стараються ввести наркотичні анальгетики(наприклад: морфін).
При відкритих переломах під час транспортної іммобілізації вправлення кісток не проводять. На рану накладають стерильну пов’язку. При артеріальній кровотечі накладають джгут.
У лікувальному закладі після обстеження постраждалого приймають рішення про подальше лікування. Найчастіше проводять репозицію (співставлення та відновлення фізіологічного положення) уламків, а потім накладають відповідний тип гіпсової пов’язки (наприклад: лонгету). Для лікування переломів застосовують різні лікувальні методи: шинні та гіпсові пов’язки, скелетне витягування, оперативне лікування за допомогою різних видів імплантів швів, цвяхів, гвинтів, пластинок. Хірургічним лікуванням переломів є остеосинтез. Остеосинтез виконують за допомогою металевих пластин (металоостеосинтез), стрижнів, апаратів зовнішньої фіксації, або спиць та серкляжів (репозиційний).
При відкритому переломі проводять первинну хірургічну обробку та лікування рани. Вводять протиправцеву сироватку, антимікробні препарати.
Зростання кісток[ред. | ред. код]
Зламана кістка починає процес відновлення одразу після перелому. Зростання перелому проходить три головні стадії.
Утворення згустку[ред. | ред. код]
Спочатку кров збирається в кінцях зламаної кістки, утворюючи в’язку масу у вигляді згустку. Зі згустку утворюються волокна, які стають основою для наростання нової кісткової тканини.
Заповнення згустку[ред. | ред. код]
Незабаром клітини, які загоюють кістки — остеокласти і остеобласти, — заповнюють згусток. Остеокласти починають згладжувати зазубрені краї кістки, а остеобласти заповнюють проміжок між її кінцями. Через кілька днів з цих клітин формується гранулярний міст, який зв’язує кінці кістки.
Формування кісткового мозолю[ред. | ред. код]
Через 6-10 днів після перелому гранулярний міст з клітин стає кістковою масою, яка називається мозолем. Вона крихка і при різкому русі може зламатися. Ось чому зламана кістка під час загоєння повинна бути нерухомою. Пізніше мозоль перетворюється на тверду кістку.
Зрощення кістки[ред. | ред. код]
Через 2-9 тижні, за новими кровоносними судинами починає надходити кальцій до проблемної ділянки, що сприятливо впливає на кісткову тканину. Цей процес-окостеніння, з’єднує зламані елементи кістки. Кістка вважається загоєною, по проходженню всіх етапів, і стає міцною. Хоча пошкоджену ділянку можна звільнити від гіпсу, для остаточного одужання
необхідно близько року.
Щоб кістки швидше зрослися, необхідно точно слідувати вказівкам фахівця і дотримуватися обережності, в іншому випадку, може порушити процес загоєння. Це може сприяти неправильному зростанню кістки, поряд з погано проведеною операцією по складанню уламків і непрофесійної консультацій фахівця.
Джерела[ред. | ред. код]
- Довідник фельдшера/під ред. А. Н. Шабанова. — 4-е вид., стереотип. — М.: Медицина, 1984. (С.?)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ S.T. Marshall; B.D. Browner (2012) [1st. Pub. 1956]. Chapter 20: Emergency care of musculoskeletal injuries. У Courtney M. Townsend Jr. Sabiston textbook of surgery: the biological basis of modern surgical practice. Elsevier. с. 480–520. ISBN 978-1-4377-1560-6. (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Перелом не зростається 7 років: що робити?
- Скільки зростається кістка після перелому[неавторитетне джерело]
Источник