Допомога при переломах ранах кровотечах
При накладанні шин слід фіксувати не тільки місце перелому, але й суглоби, розташовані вище та нижче місця перелому. Накладати шини треба обережно, не наносячи додаткової травми потерпілому. Перед накладанням шин необхідно покласти шар вати або м’яку тканину на кісткові виступи, що визначаються під шкірою.
При ушкодженнях променевозап’ястного суглоба або кисті — передпліччя й кисть укладають на шину, повернувши кисть долонею до тулуба. Пальці необхідно фіксувати напівзігнутими із протиставленням великого пальця. Для цього під долоню підкладають ватно-марлевий валик.
Бинтувати краще, починаючи з передпліччя. Перегини бинта роблять над шиною, щоб виключити натиск на м’які тканини. На кисті циркулярні тури бинта проходять між великим і вказівним пальцями. Звичайно до валика на шині прибинтовують тільки ушкоджені пальці. Іммобілізацію закінчують підвішуванням передпліччя на хустинці.
При переломах кісток передпліччя — шина повинна бути накладена від пальців по тильній поверхні руки, зігнутої в ліктьовому суглобі під кутом 90° і фіксованої бинтом або хустинкою.
При переломах плечової кістки необхідно фіксувати променевозап’ястний, ліктьовий і плечовий суглоби. Шина накладається по тильній поверхні передпліччя й плеча на зігнуту під кутом 90° у ліктьовому суглобі руку від пальців до плечового суглоба. За відсутності шини руку укладають у хустинку, другою хустинкою її фіксують до тулуба. У крайньому випадку можлива іммобілізація верхньої кінцівки за допомогою бинта або з використанням одягу (куртки).
При переломах кісток стопи, щиколоток і нижньої третини гомілки — шина повинна бути накладена по підошовній поверхні стопи та задньої поверхні гомілки від кінчиків пальців до верхньої третини гомілки. Стопа до гомілки повинна бути розміщена під кутом 90°.
При переломах кісток гомілки в середній і верхній її третині та при переломах стегнової кістки необхідно фіксувати гомілковостопний, колінний і тазостегновий суглоби. Фіксація здійснюється за допомогою трьох шин. Одна накладається по підошовній поверхні ступні, задньої поверхні гомілки й стегна від кінців пальців до верхньої третини стегна, друга — по внутрішній поверхні стопи, гомілки й стегна, третя — по зовнішній поверхні ноги й тулуба від ступні до пахової западини. За відсутності шин ушкоджену ногу прибинтовують до здорової ноги, яка не зігнута в коліні, витягнута вздовж тіла і в цьому випадку служить шиною. Фіксувати можна також за допомогою м’якої шини з ковдри.
Можливе застосування імпровізованих шин при переломах стегна, гомілки. При переломі стегнової кістки така шина недостатня для транспортування потерпілого на великі відстані.
При розтягненні зв’язок гомілковоступневого суглоба шину накладають по зовнішній поверхні гомілки від кінчиків пальців до верхньої третини гомілки. Ступня повинна бути розміщена по відношенню до гомілки під кутом 90°.
При розтягненні зв’язок колінного суглоба шину накладають по задній поверхні ноги від гомілковостопного суглоба до сідниці.
При шинуванні часто припускають наступні помилки:
• не фіксовані суглоби, що розташовані вище і нижче місця перелому;
• під шиною немає м’якої підкладки, що призводить до натиску на кісткові виступи й викликає біль; можливе утворення пролежнів;
• шина коротка, і кисть або ступня звисають;
• відсутній ватно-марлевий валик, яким фіксують кисть;
• шина зафіксована неміцно, хитається;
• іммобілізацію руки не закінчують її підвішуванням на хустці.
Рани і кровотечі
Симптоми. Кровотеча, біль, зяяння рани — розбіжність її країв. По розміру ран, їх виду, за станом країв і за глибиною можна визначити спосіб їх нанесення: різані, рубані, колоті, рвані та інші.
Рани можуть бути поверхневими, коли ушкоджується тільки шкіра, і більш глибокими — з ушкодженням підшкірної клітковини, м’язів, сухожилля, судин, кісток, внутрішніх органів. Небезпечні для життя глибокі рани голови й шиї, грудей та живота, рани будь-якого виду з ушкодженням великої кровоносної судини.
Рани кисті небезпечні ушкодженням сухожилля. Усі рани небезпечні розвитком запального процесу з утворенням флегмон, абсцесів. Чим глибше рани, тим інфекція швидше розповсюджується і важче протікає процес одужання.
У тих випадках, коли кров з рани виливається назовні, — це зовнішня кровотеча. Особливо небезпечна при глибоких рубаних і різаних ранах, ранах обличчя й голови. При колотих і вогнепальних ранах грудей і живота можливі внутрішні кровотечі, тобто кровотечі в порожнину тіла.
Кровотеча може бути капілярною — при невеликих ранах, кров витікає по краплях; венозною — при більш глибоких ранах, рясно виділяється кров темно-червоного кольору; артеріальною — кров червоного кольору, б’є з рани пульсуючим струменем.
Завдання першої допомоги полягає в оцінці ступеня тяжкості рани: визначення можливих ушкоджень, крім видимих на око; оцінці загального стану потерпілого — небезпеки шоку при кровотечі; у зупинці кровотечі й запобіганні забрудненню рани.
Обробка рани
Найчастіше поверхневі рани сильно не кровоточать. Тому допомога полягає в перев’язці рани. Краї рани змазують настойкою йоду, наглядаючи за тим, щоб йод не потрапив у рану. Це роблять ватним тампоном, змоченим настойкою йоду й затиснутим у пінцеті або намотаним на паличку.
Рану обприскують пантенолом, закривають стерильною серветкою з індивідуального пакета й бинтують місце поранення. Якщо краї рани сильно розійшлися, перед бинтуванням їх треба зблизити (але не до змикання) і в такому положенні фіксувати 2-3 смужками лейкопластиру.
Рану не можна промивати водою (небезпека зараження), а також спиртом або йодною настойкою, тому що дезінфікуючий розчин, потрапляючи в рану, обумовлює загибель ушкоджених клітин, а також викликає значний біль. На рану не можна накладати ніяку мазь, а також забороняється класти безпосередньо в рану вату.
Якщо з рани виступають які-небудь тканини чи органи (мозок, кишечник), то їх зверху прикривають стерильною марлею, але в жодному разі не вправляють усередину.
Зупинка кровотеч
Головним завданням при обробці будь-якої рани, що кровоточить, є зупинка кровотечі. Діяти при цьому слід швидко й цілеспрямовано, тому що значна втрата крові знесилює потерпілого й несе загрозу для його життя. Якщо вдасться запобігти великій крововтраті, то це набагато полегшить подальше лікування потерпілого, зменшить наслідки поранення.
Венозна й капілярна кровотечі найкраще зупиняються пов’язкою, що тисне на рану. На ділянку, що кровоточить, накладають стерильну марлю або частину бинта, поверх неї — складений у кілька разів бинт або марлю, у крайньому випадку, складену чисту носову хустку. Застосовані таким чином, вони діють як стискуючий фактор. При наступному притисненні бинтом до рани вони здавлюють просвіти судин, і кровотеча припиняється. При пораненні кінцівки зупинці кровотечі допомагає піднесене її положення після накладення пов’язки.
Після того як пов’язка накладена, необхідно спостерігати за нею у перші 2 години постійно, потім через кожні 10-15 хвилин. Це важливо, тому що пов’язка може швидко, майже відразу ж після накладення, просочитися червоною кров’ю, що свідчить про можливе ушкодження артерії. В інших випадках пов’язка повільно просочується кров’ю, протягом години й більше.
В обох випадках треба поверх першої, просоченої кров’ю пов’язки, накласти нову, з більшим тиском при кожному турі бинта.
При венозній кровотечі або травмі малих артерій цього найчастіше буває досить. Тривале швидке просочування пов’язки, витікання крові крізь бинт краплями, а тим більше струмком (що буває вкрай рідко й свідчить про ушкодження великої артерії й глибину рани) вимагають екстрених заходів.
У такій ситуації при ранах на кінцівках прибігають до тимчасової зупинки артеріальної кровотечі за допомогою закручення. Для цього застосовують джгут, виготовлений із щільної матерії, наприклад полотна, і зв’язаний або зшитий у вигляді петлі. Довжина його 70-80 см, ширина – 10 см.
Джгут-закрутку накладають завжди вище рани: наприклад, на стегно – при пораненні гомілки, на плече — при пораненні передпліччя.
Етапи накладання джгута-закрутки наступні. Паличкою починають закручувати петлю й при невеликому стиску знімають пов’язку для огляду рани. Потім закручення затягують доти, поки не зупиниться кровотеча. (Небезпечно закручувати джгут після видимої на око зупинки кровотечі — «для страховки». Це призводить до ушкодження судин і нервів). Після цього на рану накладають іншу пов’язку, паличку фіксують до кінцівки, сюди ж кріплять записку з позначенням часу (у годинах і хвилинах) затиснення артерії.
Необхідно пам’ятати, що джгут чи закрутка можуть здавлювати судини не більш 1 години. Якщо цього терміну не вистачає для доставки в лікарню, то через 30 хвилин після накладання закрутки її розкручують на 5-10 хвилин, міцно притискаючи рану долонею через пов’язку. При цьому з рани може виділитися деяка кількість крові. Ослаблення джгута повторюють щопівгодини, інакше відбудеться омертвіння кінцівки. Це зв’язане як із припиненням постачання її кров’ю на термін більше 1 години, так і з закупоркою передавленої джгутом артерії тромбом на місці туго накладеного джгута. Тому завжди слід пам’ятати, що застосовувати джгут треба тільки в самих крайніх випадках, дуже обережно та уважно.
Переважну більшість кровотеч можна зупинити повноцінною стискаючою пов’язкою.
Тимчасової зупинки кровотечі при швидкому транспортуванні потерпілого в лікарню можна досягти за допомогою максимального згинання кінцівок.
При більших ранах кінцівок (більше 10 см) на них накладають імпровізовані шини, як при переломах. Потерпілому дають випити 1-2 табл. анальгіну, транспортують у лікарню тільки лежачи. При невеликих ранах потерпілий може пересуватися сам.
Кровотеча з носа.
Виникає при ударі в ніс, при сильному сяканні або ж чиханні, іноді при походах у горах, коли при підйомі на висоту міняється атмосферний тиск. Під час кровотечі треба прийняти напівсидяче положення зі злегка відхиленою назад головою, на перенісся покласти холодні компреси або лід, а крила носа затиснути пальцями на 10-15 хвилин. При носовій кровотечі не можна сякатися й промивати ніс водою. Кров, що стікає в носоглотку, потрібно спльовувати, а не ковтати.
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
Источник
Назва реферату: Перша медична допомога при пораненнях, кровотечах, відмороженнях, опіках, електротравмах, переломах
Розділ: Військова справа, ДПЮ
Перша медична допомога при пораненнях, кровотечах, відмороженнях, опіках, електротравмах, переломах
План
Завдання і значення першої медичної допомоги
Поняття про рани. Класифікація ран та їх ускладнень.
Види кровотечі. Перша допомога при кровотечах.
Правила накладання пов’язок.
Накладання пов’язок на:
а) голову і груди;
б) живіт і верхні кінцівки;
в) нижні кінцівки.
Види переломів. Перша допомога при переломах.
Поняття про опіки та ступені опіків. Перша допомога при опіках.
Поняття про відмороження та ступені відмороження. Перша медична допомога при відмороженнях.
Перша медична допомога при електротравмах.
1. Завдання першої медичної допомоги полягає в тому, щоб найпростішими засобами врятувати життя потерпілому, полегшити його страждання, запобігти розвитку можливих ускладнень, зменшити тяжкість перебігу травми чи захворювання.
Перша медична допомога може бути надана на місці ураження самим потерпілим (самодопомога) чи його товаришем (взаємодопомога). Це – тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов’язки на рану або опікову поверхню, штучне дихання, непрямий масаж серця, уведення заспокійливих ліків, гасіння одягу, що загорівся, транспортна іммобілізація, надівання протигаза, виведення (винесення) потерпілого із зараженого місця, часткова санітарна обробка.
Надання першої медичної допомоги якомога швидше має вирішальне значення для врятування життя і подальшого перебігу ураження. Першочергову допомогу надають дітям і тим потерпілим, які можуть загинути, якщо не допомогти їм вчасно.
2. Раною називається пошкодження шкіри, слизової оболонки чи глибокої тканини, що супроводжується болем та кровотечею і має вигляд зяючого отвору.
Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розміжчені.
Вогнепальні рани виникають внаслідок кульового або осколкового поранення. Вони бувають: наскрізні, якщо є вхідні і вихідні ранові отвори; сліпі, якщо куля або осколок застряє у тканині тіла; дотичні, якщо куля або осколок, пролітаючи по дотичній пошкоджує шкіру і м’які тканини тіла, але не застряє в них.
Різані і колоті рани мають невелику зону пошкоджень, рівні краї, стінки ран зберігають життєздатність, дуже кровоточать, менше піддаються інфікуванню. Колоті проникаючі рани при невеликій зоні пошкодження шкіри чи слизової оболонки можуть мати значну глибину і бути дуже небезпечними через пошкодження внутрішніх органів і занесення до них інфекції. Рубані рани бувають різної глибини, з удареними місцями і розміжченими м’якими тканинами тіла. Вкушені рани завжди інфіковані слиною.
Усі рани, крім операційних, вважаються первісно інфікованими. Мікроби потрапляють до рани разом із предметом, яким заподіяно рану, а також із землею, шматками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Найнебезпечніші ті мікроби, що розвиваються в рані за умови відсутності повітря і спричиняють газову гангрену. Небезпечним ускладненням ран є зараження їх збудником стовбняка. Профілактика зараження рани – це якомога швидше накладання на неї асептичної пов’язки для запобігання доступу мікробів.
Рани можуть бути поверхневими або проникаючими в порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникаючі рани найнебезпечніші.
3. Кровотечами називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин.
Кровотечі бувають зовнішні і внутрішні. При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка значна втрата крові є дуже небезпечною, оскільки супроводжується зниженням кров’яного тиску, порушенням кровопостачання мозку, серця і всіх інших органів. Тому вона буває причиною загибелі людей, яких ще можна було б врятувати, надавши своєчасно першу допомогу. Розрізняють капілярну, венозну і артеріальну кровотечі.
Капілярна кровотеча виникає навіть при незначному пораженні. Оскільки кров по капілярах тече повільно і під невеликим тиском, то капілярні кровотечі не призводять до значної втрати крові і легко зупиняються. Пошкодженні капіляри швидко закриваються тромбом, що утворюється при зсіданні крові. Першою допомогою при капілярних кровотечах є знезараження перекисом водню або йодною настойкою місце поранення і накладання на нього чистої пов’язки. Венозна кровотеча виникає при ушкодженні поверхневих ран. У цьому разі, особливо коли ушкоджені великі вени, зсідання крові не здатне швидко зупинити кровотечу. За короткий час можуть бути значні крововтрати. При венозних кровотечах кров витікає рівномірно і має темний колір. Щоб зупинити венозну кровотечу, досить накласти тиснучу пов’язку. Перед цим рану знезаражують, а для зменшення кровотечі тимчасово притискають пошкоджену судину.
Артеріальна кровотеча особливо небезпечна для життя. Вона буває у вигляді пульсуючого струменя подібно до фонтану. Кров має яскраво-червоний колір. У цьому разі треба діяти негайно. Перш за все вище місця поранення треба швидко притиснути пальцями ушкоджену судину в точках, де прощупується пульс і накласти джут. Щоб не пошкодити нерви і шкіру, його накладають поверх одягу, хустки, або іншої м’якої тканини. Коли джгута немає, можна скористатися ременем або зробити закрутку з будь-якого шнура, тканини. Для цього між тканиною і тілом вставляють міцну палицю і закручують тканину до зупинки кровотечі. Потім палицю прибинтовують до тіла. Джгут залишають на кінцівках не більше як на 1,5-2 години, а в холодну пору року на 1 годину, інакше настане омертвіння тканини. Щоб цього не сталося до джгуту приколюють записку з точним зазначенням часу його накладання. Якщо потерпілого за цей час не можливо доставити до лікарні 1,5-2 год послаблюють джгут на 1-2 хв, якщо кровотеча продовжується, джгут затягують.
Внутрішні кровотечі – кровотечі в черевну порожнечу, порожнину грудей, черепа надзвичайно небезпечні. Встановити наявність внутрішньої кровотечі можна тільки за зовнішнім виглядом людини. Вона стає блідою, виступає холодний піт, пульс частішає і слабне. У такому разі треба негайно викликати швидку допомогу. До її прибуття потерпілого кладуть або напівсидять і не рухають з місця. До ймовірного місця кровотечі (живота, грудей, голови) прикладають холодний компрес (мішечок із льодом або снігом, грілку або пляшку з холодною водою).
Пов’язка – це перев’язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов’язки на рану називають перев’язкою.
Накладаючи пов’язку, треба намагатися не завдати зайвого болю. Бинт тримають у правій руці і розкручують його, не відриваючи від пов’язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступним обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов’язку накладають не дуже туго (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга), щоб не порушити кровобігу, проте й не слабка, щоб не сповзала з рани. При травмах голови можуть накладатися різного виду бинтові пов’язки і пов’язки з використанням косинок, стерильних серветок і липучого пластиру. Вибір пов’язки залежить від розміщення і характеру рани.
Якщо поранено волосисту частину голови, то накладають пов’язку “чепець”. При пораненні шиї, гортані або потилиці накладають хрестоподібну пов’язку.
На груди накладають спіральну або хрестоподібну пов’язку. На ніс, лоб і підборіддя накладають пращоподібну пов’язку. Під пов’язку на поранену поверхню обов’язково підкладають стерильну серветку чи бинт.
Серед травм живота найнебезпечнішими для життя потерпілого є проникаючі рани. Вони можуть призвести до випадіння внутрішніх органів, петель кишок і сальника, до виникнення сильних кровотеч. Якщо виникали внутрішні органи, їх не можна вправляти у черевну порожнечу. Рану закривають стерильною серветкою чи стерильним бинтом навколо внутрішніх органів, що випали. На серветку кладуть м’яке ватно-марлеве кільце і накладають не дуже тугу пов’язку. На верхні кінцівки накладають спіральні, колосоподібні, хрестоподібні пов’язки. На гомілковостопний суглоб накладають вісімкоподібну пов’язку. На гомілку і стегно — спіральні пов’язки.
5. Переломи виникають внаслідок різник рухів, ударів, падіння з висоти, інших причин. Бувають закритими і відкритими. При закритих переломах не порушується цілісність шкірного покриву, при відкритих – у місцях перелому залишається рана. Найнебезпечніші відкриті переломи.
Розпізнають переломи із зміщенням і без зміщення кісткових уламків. Під час аварій, катастроф, землетрусів, ядерного ураження у потерпілого можуть бути численні переломи кісток. Найтяжчими є переломи, що супроводжуються опіками і радіаційним ураженням.
Переломи, що виникають внаслідок дії кулі або осколка снаряда, називаються вогнепальними. Вони характеризуються розтрощенням кісток на великі і дрібні осколки, розміжченням м’яких тканин тіла в місцях перелому і відриванням частин кінцівки. Основні ознаки переломів – біль, припухлість, синці, незвична рухомість у місцях перелому, порушення функції кінцівки. У тяжких випадках переломи супроводжуються шоком.
Травматичний шок – це загрозливе для життя ускладнення важких уражень, що характеризується розладом діяльності центральної нервової системи, порушенням кровообігу, обміну речовин, інших важливих функцій організму.
Перша допомога при переломах – здійснення в першу чергу тих заходів, від яких залежить збереження життя потерпілого, а саме: зупинка артеріальної кровотечі, попередження травматичного шоку, накладання стерильної пов’язки на рану, проведення імобілізації табельними чи підручними засобами.
При переломах ребер грудини клітку туго перев’язують, щоб обмежити рухи ребер при диханні. Переломи черепа і хребта дуже небезпечні. У таких випадках краще викликати швидку допомогу і не рухати потерпілого.
Источник